Перший і ocтаннiй раз я пішла на зустріч однокласників через 25 років

Кілька днів тому отримала повідомлення від однокласника. Він вирішив організувати зустріч випускників. Я мала б радіти через таку звістку. Але натомість в думках почали виникати тисячі пpичин, щоб нe йти туди. Зараз поясню чому.

Вперше я відвідала таку подію через 25 років після закінчення школи. Я поїхала навчатись в інше місто, в іншу область. Там познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком і вже залишилась у Львові. Лише інколи приїздила, щоб побачитись з батьками.

Звісно після закінчення школи до мене долітали чутки про моїх однокласників. Але я не замислювалась над ними. Так би мовити, почула і забула. Адже в мене своїх проблем вистачає.

Коли староста нашого класу вирішив вперше зібрати всіх через 25 років, я вирішила поїхати. Мені було цікаво зустрітись з тими, з ким провчилась 11 років. Але я змінила думку, коли побачила своїх однокласників. Я була настільки розчарована, що вирішила більше ніколи не відвідувати подібні зустрічі. Річ у тому, що я пам’ятала всіх юними хлопцями й стрункими красунями. Але час вніс свої корективи в кожного.

Першим розчаруванням став Максим, якого в шкільні роки я кохала. Побачивши мене він почав фліртувати, але мені було настільки це неприємно, що я не знала куди мені сховатись. Що стосується його особистого життя, то він ніколи не був одружений. В нього було багато жінок, але родина – це не його. З часом він ще й почав випивати. Тому, коли я дивилась на нього, здавалось, що пройшло не 25 років, а 40 – настільки він постарів.

Люда, з якою я сиділа за однією партою, теж дуже змінилась. Оскільки її батьки – сусіди моїх, то я була в курсі її життя. Люда невдало вийшла заміж. Після розлучення втратила майже все і знову повернулась жити до батьків. Вона мало заробляє, і про це говорить її дуже бідний одяг та взуття.

Що ж стосується Антона, то його мені просто шкода. В школі він був найактивнішим. Жодна подія не обходилась без його участі, а також завжди щось організовував для однокласників. В нього завжди була своя думка. А тепер ним повністю керує дружина – й кроку не робить без її відома.

Ще одна жахлива звістка – ми більше ніколи не побачимо п’ятьох наших однокласників. Це засмутило мене найбільше. Адже вони були чудовими друзями.

Я сподівалась чудово провести час з колишніми однокласниками. Натомість наша зустріч перетворилась в п’янку з дешевим алкоголем та закускою. Та ще й доводилось спостерігати, як вже немолоді однокласники фліртують з такими ж однокласницями, яких добряче потріпало життя і які продовжують пліткувати як колись у юності.

Я приїхала з надією, що чудово проведу час з однокласниками. Натомість отримала скільки негативу, що вирішила більше ніколи не з’являтись на таких зустрічах. Тому що мені хотілось зберегти теплі спогади про тих людей, з якими минули моє дитинство та юність.