Перший рік з дитиною – перші проблеми у сім’ї

Заміж вийшла я у 26 років. До того, як “піти за невістку”, я зреалізувала себе, знайшла роботу, придбала авто. Квартира мені дісталась від бабусі, а тому справи йшли нормально.

З чоловіком я познайомилось, як би це дивно не звучало, на роботі. Я працюю  касиром у банку, а Степан, власне, завжди приходив оплачувати рахунки.Стьопа був моїм ровесником, а тому ми якось одразу знайшли спільну мову.

Зустрічались ми пів року і вирішили одружитись. На той час у нього мережа невеличких кафе у місті, тому грошей для життя було достатньо. Ми вирішили зробити весілля в Києві, а на медовий місяць полетіли на Балі.

Повернулись в Україну ми вже троє. Так, саме на відпочинку ми запланували дитинку. Стьопа дуже хотів хлопчика. Ми були щасливими, жили в очікуванні малюка, проте я різко почала набирати зайву вагу. Я намагалась стримувати себе в їжі, проте токсикоз і генетика дали своє.

Ось довгоочікуваний день, коли я маю народжувати. В нас народився син, назвали Тимофій. Все було чудово, проте останнім часом я почала помічати, що мого чоловіка, ніби підмінили.

Степан ставав з кожним днем нервовим. Я пішла в декрет, а тому увесь бюджет заробляв лише він. Останнім часом він почав скаржитись, що все дитяче стало дуже дороге.

Я думала, ми навпаки станемо ще більш щасливішими,  а виявилось, що ні. Степан почав вживати алкоголь, не допомагав з малим, сказав, що я взагалі перестала за собою доглядати. У нас були постійні суперечки та сварки.

Степан завжди говорив, що він годує мене і дитину, я не витримала і задумалась над тим, як мені буде жити в розлученні. Я спокійно сіла і все проаналізувала. Усе майно було моїм, а не спільно нажитим. Коли син би підріс, я б пішла на роботу, батьки би трішки допомагали. Зарплата у мене нормальна, місце в банку ще “тримають”.

Я вирішила розлучитись з Степаном. Я оголосила це йому та його батькам, розповіла про ситуацію. А Стьопа навіть слова не сказав! Таке враження, ніби він сам хотів розлучення, але вину “повісив” на мене.

Через тиждень чоловік повернувся до дому з квітами та подарунком. Попросив пробачення. На розлучення я поки не подавала.

У моєї подруги така ж сама ситуація була на першому році донечки, а зараз вже ніби все нормально. А щодо чоловіка, то він став більше звертати на мене увагу, почав давати гроші на салони краси, почав бавити малого. Здається, що наше сімейне життя починає налагоджуватись.

Справи на роботі у Степана йдуть вверх, ми придбали ділянку на забудову нашої оселі. Здається потрошки все починає налагоджуватись.

Але, знаєте, осад все одно залишився.

Чи то, можливо, через те, що перший рік дитинки? Як думаєте?