ЖИТТЯ

Під час декрету я зрозуміла, ким насправді є мій чоловік — лiнuвим і бeзвідпoвiдальним батьком малолітньої дитини, який навіть на памперси жалів грошей

Зараз моєму Артемчику п’ять років, ми готуємося до школи, син відвідує садочок, а я працюю віддалено. Фріланс приносить мені чималий дохід, тому коштів вистачає не тільки на комунальні послуги, а ще й на зайві потреби сина та мої. Коли я оглядаюся назад, на шкірі виступають “мурашки”, адже всього декілька років тому я сиділа в декреті з маленькою дитиною на руках і замість підтримки чоловік відчувала на собі тільки косі погляди й огиду.

Так, сім років тому я познайомилася з офісним працівником Віталієм, він мені відразу сподобався, і у нас закрутився роман. Вже згодом ми почали жити разом, а через два місяці він запропонував мені вийти заміж. Весілля ми зіграли скромне, тільки для рідних, після чого поїхали у відпустку на тиждень. Ще через деякий час я дізналася, що вагітна, Віталій був безмежно щасливий, він мене ледь не щодня носив на руках, у всьому допомагав, коли живіт збільшувався. Тоді я відчувала себе принцесою, мені здавалося, що чоловік завжди таким буде. Він приносив мені багато фруктів та солодощів після роботи, а всім нашим друзям та своїм колегам розповідав тільки про майбутню дитину.

Дев’ять щасливих місяців завдяки його підтримці пройшли швидко, а потім народився Артемчик. Рівно на два місяці вистачило щасливого молодого батька. Він майже щогодини телефонував дізнатися, як справи у сина, після роботи йшов відразу додому, купляв памперси та суміші малюку, а потім повністю змінився...

Реклама

Почалося все із затримки на роботі, якщо раніше він приходив рівно о сьомій годині вечора, то тепер міг повертатися після дев’ятої чи десятої. Відмовка завжди була одна  форс-мажор в офісі, шеф злий. Я вірила тоді, бо не мала часу думати про щось інше, окрім сина. Потім Віталій почав приходити додому з пустими руками, навіть тих памперсів не купляв.

На щастя, я могла працювати віддалено, тому всі побутові потреби повністю взяла на себе  їжа, миючі засоби, іграшки для дитини, одяг тощо. Віталій тільки оплачував комунальні послуги, але потім і за них забув. Так тривало довго, поки одного дня я, втомлена до нестями, не подивилася на себе в дзеркало  переді мною стояла втомлена жінка років сорока, хоча мені ще не було і 25-ти… Тоді я зрозуміла, що живу вже не для себе, та і не для когось, а просто існую! Одним словом, рожеві окуляри впали з очей, і я почала дивитися на Віталія інакше.

Наступного дня я вирішила поговорити про його роль у нашій сім’ї, на що він дав коротку відповідь: “Я складаю нам гроші на майбутнє, а ти й так з усім гарно справляєшся”.

Більше нічого мені й не треба було чути, тоді я зрозуміла, що ніяких почуттів до цього чоловіка не маю. Тому почала збирати речі сина і свої. Ми переїхали в досить пристойну квартиру, де гарно облаштувалися. Я повністю сама все оплачую, мені взагалі здається, що нічого не змінилися, ну хіба, що ніхто не приходить у мій дім і не питає, де їжа, і не просить принести йому під ніс.

Тепер ми з Артемчиком самостійні й щасливі, а Віталій один раз намагався повернути мене, але це не було щиро, і я більше не хочу повертатися до чоловіка, який перекладає всю відповідальність на слабку жінку в декреті.

До речі, тепер я почала заробляти ще більше і сталося це завдяки тому, що ніхто мені більше не дорікає та не дивиться на мене косим поглядом. Аж не віриться, що колись я повністю довіряла Віталію, відкривала йому душу і серце, а потім він став зовсім чужою людиною… Це страшно, але може статися з будь-ким. Артемчик спілкується з татом, я не забороняю, адже у хлопчика повинен бути батько, яким би він не був по відношенню до мене, але бачу, що сина любить.

Реклама

Також цiкаво:

Close