“Пiдkuдьoк, якого полюбили”!

Микола поспішав втомлений додому й думав, як зголоднів, але в один момент його кликнула старенька: «Синку! Синку! Допоможи, прошу!»

Хлопець швидко підійшов до лавочки на якій сиділа бабця й вирішив, що помогти потрібно буде з пакетами, але їх поруч не було, тому хлопець уважно перевів погляд на неї, доки вона з-під пазухи не вийняла маленьке брудне котеня.

– Забери його якомога далі звідси! Можеш навіть на сусідню вулицю віднести, мені його внуки принесли, а мені що з ним на свою мізерну пенсію робити? Залишу тут, то знову найдуть й принесуть мені його!

Через мить старенька вже відправилась у сусідній дім, а Микола пішов з котеням додому, зовсім не хотілося йому йти кудись, та й кіт йому чимось приглянувся, такий у нього погляд був добрий і муркав він голосно.

«Заберу його додому, а там і видно буде, як бути далі!» – подумав хлопець й рушив додому.
Батьки посміялися з дорослого хлопця, що приніс маленьке кошеня. Мама «натякнула», що за котом потрібно постійно слідкувати, тим паче у її чистій та прибраній квартирі. Батько лише погладив кота й рушив у вітальню до телевізора.

– Так і знала, що та бабка скористається твоєю добротою і підсуне його тобі! А ти ж нащо його приніс? Ох, як же з вами складно! – говорила мама, поглядаючи то на сина, то на кошеня.

Маленький котик, мов відчував, що всі слова звернено до нього. Неважливо було, яким тоном, адже ця жінка так смачно пахнула. Він не витримав, сплигнув з рук молодого господаря та побіг до мами хлопця, щоб ніжитися біля її ніг, а потім голосно промовив: «Мяу!».

У цей момент жінка припинила кричати, бо до неї, мов звернулися: «Мамо!». Вона взяла котеня на руки й почало помаленьку гладити. Знайшовши собі місце, кошеня закрило очі й заснуло просто на руках.
Вона поклала його на стілець, наказала синові йти вчитися, а сама пішла до холодильника, шукати мисочку для їхнього нового члена сім’ї.

– Ну, куди ж ти так поспішаєш? Лапки не вимазуй! – командувала мама, коли кошеня беззупинно ковтало холодне молочко, мов його у будь-який момент могло не стати, мов у нього є кілька хвилин на їжу.
Микола поспішив втекти з кухні, бо помітив, як мама повільно здається під напором чотирьох крихітних лапок. У вітальні тато лише мигнув сину, мов знав, що там відбувається.

З цього часу минув рік, і кіт Васька став улюбленцем сім’ї, справжнім королем без якого мама і дня прожити не могла, щоб не погладити, не почесати за вушком і віддати йому «дань» за муркання. Завдяки любові та турботі кіт став справжнім красенем, нічим не гірше дорогих та породистих!

Недавно до них у гості заходила та сама бабця, що подарувала Ваську Миколі, й вражено запитувала, де ж вони купили такого гарного й доглянутого кота. Звичайно, вона б у ньому не впізнала того брудного маленького кошеня!

Як вам така добра історія?