ЖИТТЯ

– Ти п0ганий батько! Просто ненавuджу тебе! Я розумію тепер, чому мати пішла до іншого! А тепер ти хочеш і мені життя зруйнуватu! – крuчав Олександр своєму татові

Після телефонного дзвінка свої доньки Аліни Олександр Павлович дуже нервував. Вона повідомила, що збирається виходити заміж. Через два дні хотіла познайомити батька з майбутнім нареченим.

Олександр Павлович глибоко у душі радів щастю доньки. Лише йому не хотілося, щоб його хтось турбував ці дні. Якась осіння депресія закралася у його душe. Хотілося спокою і тиші. Хотілося, щоб ніхто не турбував. Йому подобалося сидіти у кріслі і, вкрившись теплою ковдрою, спостерігати, як опадає пожовкле листя.

Такі дні нагадували йому про батька. Про його смерть. Тому Олександру Павловичу було особливо сумно. Він сидів та згадував своє дитинство та юність.

Реклама

У нього з батьком були погані стосунки. Павло Дмитрович постійно виховував його, змушував багато працювати: «Сашко! Дров нарубай! Сашко! В хаті підмети! Витопи лазню! Погодуй свиней! Не забудь випрати брудні речі!» А після цього були постійні дорікання: не так зробив.

У Олександра Павловича від цих спогадів аж серце починало боліти. Він згадав, як любив робити вироби з дерева. У нього це добре виходило. Завжди щось змайструє оригінальне, гарне. Та батько його погляди не поділяв. Ось і у той осінній день опадало листя, кружляючись, мов у танку, під подихом вітру. Сашко хотів щось зробити гарне, неперевершене. Він захопився красою природи і вирішив вирізьбити цей чудовий пейзаж на дереві.

Аж тут повернувся батько:

– Тобі більше зайнятися нічим? Я з роботи прийшов, а ти по господарству і пальцем не поворухнув. Сидиш зі своїм деревом обіймаєшся. Нічого… Відправлю тебе у військове училище – швидко розуму наберешся!

– Батьку, я не хочу туди. Я мрію на декоративно-прикладне мистецтво йти!

– Не чеши дурні! Хлопці не повинні дівчачими справами займатися!

Сашка це за душу зачепило. Він не любив агресію, терпіти не міг крики та насилля над своєю волею. Тому хлопець не втримався.

Ти поганий батько! Просто ненавиджу тебе! Я розумію тепер, чому мати пішла до іншого! Через тебе сестра вчинила сам0губство! Ти довів її до цього стану. Хай би виходила заміж за того Івана! А тепер ти хочеш і мені життя зруйнувати! – кричав Олександр своєму татові.

Батько підійшов до сина і боляче дав ляпаса. А потім мовчки пішов. Цілий вечір не міг Сашко знайти собі місця. Не міг уроки вчити, нічого не міг робити. Він чекав, що тато прийде. Розумів – зайвого наплів, тому треба вибачатися. Зрештою, вони ж удвох з батьком – сім’я.

Але батько не повертався. Сашко зайшов на кухню, та його там не було. Вечеряти не приготував, мабуть, сильно гнівався на сина. Хлопець ліг спати голодним.

Наступного ранку Сашко прокинувся рано, щоб приготувати сніданок татові. Хотів зробити приємне та вибачитися. Та батько не приходив. Хлопець попрямував до кімнати Павла Дмитровича. Та його не було у спальні.

Сашко вийшов надвір, хотів поглянути: може, тато господарює. Можливо, встав раніше від нього? Та за хатою, у саду знайшов свого батька. Він лежав обличчям до холодної землі під старою яблунею.

– Батьку! Батечку! Рідний мій! Вибач! Вибач! Це я у всьому винний! – кричав не своїм голосом Сашко, аж поки сусіди не позбігалися.

Його батько був мepтBuм. Від слів сина, що він почув тоді, у нього піднявся тиск. Стався інсульт. Батько п0мер. А Сашко був винен у цьому.

Ці жахливі спогади багато років краяли йому серце. Всі ці роки він звинувачував себе у смерті батька. Жив з цим жахливим, щохвилинним болем. Він не міг пробачити собі того, що сталося.

Олександр Павлович знову відчув, як серце закололо. Піднявся, пішов на кухню, щоб випити ліки. Попереду його чекала безсонна ніч. Він буде знову мучити себе і шкодувати, що в той осінній день сказав батькові ті страшні слова. Найближчій, найріднішій людині сказав. Але цю помилку, на жаль, уже не можна було виправити.  

Реклама

Також цiкаво:

Close