Ми з чоловіком одружені вже п’ять років, дітей у нас немає. І до недавнього часу я вважала, що це навіть добре, бо ми часто сваримося та опиняємося на межі розлучення. Ми познайомилися на роботі, він уже тоді був шеф-кухарем, і тепер мені здавалося, що по-справжньому він кохає лише свою професію.
Часто чоловіки-кухарі дуже темпераментні та запальні особи. Мій чоловік виявився зовсім не таким. Він був добрим, спокійним, але завжди повністю зосередженим на роботі та відданим їй по-справжньому, тобто, він був пристрасним, але… лише зі своїми стравами.
Коли ми познайомилися, я думала, що цей чоловік, напевно, дуже пристрасний до всього. Після закінчення навчання мені пощастило, я потрапила на роботу в один дуже відомий ресторан. Там і працював мій майбутній чоловік. Я була звичайним кухарем гарячого цеху та дивилася на роботу майбутнього чоловіка з захопленням. Згодом ми почали зустрічатися, це не дуже добре відбивалося на роботі, тому я з радістю прийняла пропозицію іншого ресторану.
Зараз я також шеф-кухар. З чоловіком ми майже не бачимося, адже обидва багато працюємо. Через це в нас постійні сварки. Чоловік завжди спокійний і зосереджений, а я виявилася тим справжнім запальним та темпераментним кухарем, і такою я була й у побуті.
Нещодавно ми посварилися дуже сильно. Я сказала, що не буду спати в одному ліжку з чоловіком та пішла в іншу кімнату. Майже всю ніч я не спала та прийняла рішення – треба подавати на розлучення. Зранку я почала збирати речі, чоловік же, як завжди, готував щось на кухні.
Я підійшла до чоловіка та сказала, що хочу з ним розлучитися, а він навіть не відірвався від приготування еклерів! Він ж бо – справжній шеф-кухар! Я настоювала на розмові:
– Ти що не розумієш? Я йду від тебе назавжди! Я вже речі зібрала.
– Ага-ага.
– І це все, що ти можеш мені сказати?
– А ти ж говорила, що кохатимеш мене завжди також! А вийшло, що всього п’ять років, то, може, через п’ять років і повернешся? Я зачекаю.
– Що за дурню ти говориш? Я тут з тобою не жартую.
– Так я також. Взагалі, сядь краще та спробуй ось цей еклер.
– Не хочу я твоїх еклерів!
– Будь ласочка.
– Добре, все одно через тебе на роботу запізнююся.
Я скуштувала. І смак виявився просто неймовірним! Я відчула якісь дивні нотки в кремі й не змогла розпізнати цей інгредієнт.
– Скажи, що ти туди додав?
– Крихту нашого кохання.
– Я серйозно.
– Трошки твого запалу та темпераменту.
– Добре, тоді я взагалі не піду на роботу й з’їм всі твої еклери. Буду їсти, доки не здогадаюся, що ти додав.
– Усе одно в тебе не вийде дістати цей складник.
– Як це?
– Тому що це скупа чоловіча сльоза.
– Справді?
– Так, коли я готував крем, то думав про тебе…
– Пробач мені, будь ласка. Я думала, що ти, як завжди, ставишся до всього надто спокійно й несерйозно, тільки своїми стравами переймаєшся.
– Я завжди думаю про тебе, коли готую…
– Вибач мені.
– І ти мені пробач, будь ласка.
Після цього чоловік мене міцно обійняв. Того дня ми обидва не пішли на роботу й цілу добу насолоджувалися тільки один одним, а потім готували разом.
Я зрозуміла, що необов’язково говорити про кохання кожного дня чи сердитися при будь-якій сварці. Головне, що ми турбуємося один про одного. І з того часу ми з чоловіком майже не сваримося, і думаємо, що час народити нашого первістка!
