ЖИТТЯЦІКАВО

Після почутих від чоловіка слів я хотіла лише одного – розлучення.

Ми з Олексанром одружені чотири роки. Спільне життя у нас не складалося гладко, бо були різні причини і стресові ситуації. Та кожного разу ми відверто розмовляли і розуміли, що ми сім’я, одне ціле і зруйнувати завжди простіше, ніж потім віновити.

Та й я була терпляча, дуже терпляча жінка. Майже при всіх конфліктних ситуаціях я старалася мовчати. Не вступала у сварку. Та й за це отримувала добряче. Чоловік постійно мене звинувачував, що мені байдуже і взагалі я його не кохаю.

А в мене була своя тактика. Я дотримувалася думки, що коли у нас назріває сварка чергова – я змовчу. Просто буду мовчати і не реагувати на жодне Олександрове слово. Я не нервуватимусь, а чоловік перебіситься та заспокоється. Адже як то кажуть, слово за слово і все – кінець стосункам.

Реклама

Остаточно наші стосунки і сімейне життя почали котитися у глибоку прірву, як чоловік звільнився з роботи. Та й причини як такої для цього звільнення не було. Він просто вирішив і там продемонструвати свою конфліктність. Та й налякати звільненням, на яке всім було чхати.

Роботи зараз мало, а кандидатів багато. Хоча Олександр мене і чути не хотів. Він вважав, що з легкістю знайде роботу, і його всюди хапатимуть з руками і ногами. Та не тут то й було.

Роботу чоловік шукав довго. Майже півроку. І весь цей час я страждала. Він наче всю свою вину переклав на мене. Все шукав до чого причепитися. Потім почав мені розповідати, що я бажаю йому лише зла і всього поганого. Вбив собі у голову, наче я радію, коли він отримує чергову відмову після чергової співбесіди. Але ж це зовсім не так. Я щиро його кохаю і бажаю йому лише найкращого, та й хвилююся постійно.

Далі Олександр почав мене ревнувати. Ревнувати до всіх. До телефонних дзвінків по роботі, до лайків у соціальних мережах, до простих перехожих чоловіків, які на мене подивилися. А ще він озлобився, що я маю роботу, а він ні. Але ж як ще й я залишуся без роботи – ми не матимемо за що їсти і жити. Такий собі варіант.

Спокійно ми майже не розмовляли з чоловіком. Та й я вже не мала сил і бажання терпіти і мовчати. Мене його ревність і постійні чіпляння – дістали. Вони мені вже просто остогидли.

І тут я дізнаюся, що ми вагітні. Я навіть подумала, яке щастя. Адже наші стосунки налагодяться. Ми так довго хотіли дитинку, а вона все не виходила у нас. Думок про те, як ми будемо жити і чи фінансово потягнемо у мене навіть не було.

Я ж знаю, що для дітей ніколи нема достатньо грошей, але і Бог не посилає дітей просто так. Йому краще видно, коли найбільш підходящий час.

Я раділа і світилася того дня. Вирішила зробити чоловіку приємний сюрприз і якось по особливому повідомити цю чудову новину. Тому по дорозі додому я купила торт, а вдома на ньому із цукерок виклала слова: “Татку, скоро зустрінемося!”

Олександр не оцінив мого подарунку, та й взагалі новина про батьківство його розізлила ще більше. Замість слів щастя та любові він сказав:

– А хіба це моя дитина? Ти собі гуляєш на роботі, а на мене хочеш повісити чужу дитину?!

З моїх сліз потекли сльози, в голові помутніло. Після почутих від чоловіка слів я хотіла лише одного – розлучення.

Я почала похабцем та через сльози збирати свої речі. Більше ми не разом. Я викликала таксі і поїхала до мами. І мені було байдуже що з ним тепер буде і за які гроші він житиме. Мене хвилювала лише наша дитина, якій потрібна здорова та не нервова мама.

 

Реклама

Також цiкаво:

Close