Після Різдва зізналася дітям, що я вагітна. Син з донькою почали вимагати, щоб я пішла на аб0рт

– Тобі треба негайно п0збутися цієї дитини! – безкінечно говорила мені донька Ліза. – Нас же усіх, мамо, через тебе на глум підіймуть!

– Ти не повинна народжувати у такому віці! – стверджував син. – У тебе скоро в самої онуки будуть.

– Який сором! – панікувала дочка.

Зі своїм колишнім чоловіком я розлучилася давно. Лізі тоді було лише три роки, а Давиду – п’ять. Їхній батько виявився справжнім зрадником і мерзотником. Він навіть виїхав за кордон. Про дітей не думав, наче і не розумів, що їх необхідно годувати, навчати, взувати та одягати.

Усі проблеми на той час лягли на мої плечі. Та Бог допоміг, із усіма труднощами я справилася сама. Багато працювала, часто знаходила підробіток, щоб забезпечити повністю своїх дітей. Не забувала також про їхнє оздоровлення та відпочинок – ми щороку їздили на море чи в Карпати.

У ті роки я на себе взагалі махнула рукою. Інакше не можна було. Потрібно робити вибір між своїм особистим життям та дітьми. Я вибрала сина та доньку. Діти, слава Богу, виросли, їм обом уже за 20.

Коли мені виповнилося 42 роки, я зустріла чоловіка, який мені суджений. Познайомилися ми на роботі. Я, звичайно, нікого собі не шукала, та від долі нікуди не втечеш.

З Романом мені легко спілкуватися було. Він розумів мене лише за поглядом, знав без слів, що я хочу сказати. Вже рік ми з Ромою живемо разом.

За місяць до Нового року відчула, що зі мною щось не так. Не могла повірити, коли тест на вагітність показав дві смужки. У такому віці це не так просто. Я переживала: що подумають люди? Мене також насторожувало, що можуть початися проблеми зі здоров’ям. Все-таки я не молода.

Вирішила я робити аборт. Але Роман так зрадів звістці про мою вагітність, що я замислилася. Для нього це було найкращим подарунком під Новий рік!

Мій коханий чоловік обіцяв, що буде піклуватися про дитинку, вночі вставатиме, буде допомагати в усьому. Я йому вірю, адже рідних діток у нього немає. Знаю, що він стане хорошим батьком та чоловіком. Він мріє про цю дитину і хоче, щоб наше немовля на мене було схоже, як він каже: «На мою кохану жінку».

Лікар підтвердив: ніяких протипоказань до пологів у мене немає. Єдина умова – треба буде постійно знаходитися під контролем лікарів. За обстеженнями ніяких проблем зі здоров’ям у мене не передбачалося.

Проте є інша проблема. Після Різдва я повідомила сину та доньці, що чекаю малюка. Коли мої дорослі діти дізналися про це, вони почали панікувати.

Син говорить, що з нас усі насміхатися будуть. А донька стверджує, що їм пора своїх дітей народжувати, а мені – онуків доглядати. Вона упевнена, що народжувати у моєму віці вже пізно.

У мене непростий вибір. З одного боку, я хочу цю дитину. Я маю коханого чоловіка, який також мріє про доньку чи синочка. Йому навіть неважливо, якої статі буде дитина. Я впевнена, що з Романом ми б виховали нашу крихітку у гармонії та любові.

З іншого боку – мої діти. Вони мене абсолютно не розуміють. Боюсь навіть, що Ліза та Давид взагалі від мене відмовляться. Якщо я погоджуюся на особисте життя і щастя, можу залишитися без сина та доньки.

Навіть не знаю, як мені вчинити у цій ситуації. Я звикла все життя заради дітей відмовляться від своїх бажань та планів. Але зараз питання надто серйозне. Якщо я піду на аборт, то це рішення зруйнує мої стосунки з коханим чоловіком.

Чому наше життя влаштоване так, що людині завжди потрібно якийсь вибір робити? Інколи його прийняти дуже важко.

Думаю, що я, присвятивши життя та молодість своїм дітям, уже маю право на особисте щастя. Чи не так? Можливо, потім вони мене зрозуміють? Але боюся зробити помилку, щоб не кусати потім лікті.