Чоловік приглянувся, а там пакет з запискою: “Надіюся хтось зможе моєму сину дати краще майбутнє ніж я…”.

Вихідний день. Як ніколи хотілося довше повалятися у ліжку й виспатися вдосталь. Але не сьогодні. З самого ранку до мене прибіг чоловік й мовив:

— Кохана, мені здається чи десь на вулиці плаче немовля?

— Сонце, лягай спати, тобі щось, мабуть, наснилося. Ти, мабуть, забагато вчора працював за комп’ютером, от зараз в голові різні звуки прислухаються.

— Та ні, не може бути! Сама прислухайся!

— Ти з мене жартуєш чи що? Навіть якщо десь і плаче, то напевно дитина сусідки! Не видумуй і йди спокійно спати!

Але чоловік мене не послухав. Накинув на себе одяг й вийшов на вулицю оглянути ситуацію. А там справді неподалік від нашого під’їзду було немовля. Загорнуте у якусь ковдрочку. А на вулиці жахливий холод. Чоловік приглянувся, а там пакет з запискою: “Надіюся хтось зможе моєму сину дати краще майбутнє ніж я…”. Крім того, був певний одяг, підгузки, суміші й вказана дата народження хлопчика.

Ми забрали немовля у дім й негайно зателефонували у поліцію й повідомили про все, як було. За той час я погодувала маля й переодягнула. За 15 хвилин приїхала поліція, оформила всі потрібні документи й забрали хлопчика. Його віддали у дитячий будинок й зайнялися пошуками мати.

Як виявилося, це була молода дівчина, яку кинув хлопець після народження дитини. Вона зрозуміла, що не спроможна забезпечити дитину й відвезла на сусідню вулицю. Адже знала, що у тому під’їзді проживає багато молодих пар, які могли б собі прихистити немовля. Як люди можуть так викидати діток на вулицю, досі не можу втямити.

Пройшов місяць. Мені з чоловіком стало цікаво, як склалася подальша доля цього не винного хлопчика.

Я звернулася у той дитячий будинок й запитала, як той хлопчик, якого ми знайшли. Завідувачка відповіла, що тиждень тому його всиновила хороша сім’я. Мені аж на душі легше стало. Бо ми вже навіть думали з чоловіком собі забрати цього хлопчика. На щастя у нього є тепер батьки, які про нього зможуть потурбуватися.