ЖИТТЯ

Після смepтi бабусі я знайшла у її будинку дуже дорогі речі, вона берегла їх все життя і нікому не показувала, бо це – подарунки к0ханця

У дванадцять років я втратила обох батьків – вони загинули в аварії. Тоді мене до себе взяла бабуся, оформила опіку, і я стала жити у її домі. Дідусь давно помер, баба Катя залишилася сама, мене називала своїм сенсом життя, втіхою. Завдяки бабусі я виросла вихованою та чесною дівчиною, ця жінка дала мені вищу освіту, можливість кар’єрного росту. З нею мені ніколи не було сумно, бабуся постійно розповідала мені цікаві історії з життя, про знайомство з дідусем, молоді роки тощо.

У віці 70-ти років баба Катя захворіла, її серце було слабким, тоді я вже жила окремо зі своїм нареченим. Ми часто до неї їздили, а останній місяць я взагалі перебралася в дім, де виросла.

Бабуся померла уві сні, зранку я зайшла до неї в кімнату з гарячим чаєм і відчула холод – серце найріднішої людини зупинилося, а я не могла навіть поворохнутися, стояла і плакала. Потім прийшов наречений, ми викликали лікарів.

Реклама

Коли її ховали, я не могла зупинити сльози, ця жінка мене виховала, дала все необхідне, а тепер її не стало… У будинок до бабусі заходити було важко, тому я закрила його на ключ і зо два місяці там не появлялася.

Настало літо, треба було провітрити всі кімнати у будинку, але самій іти не хотілося, тому попросила, щоб Ігор – мій наречений, пішов зі мною.
В домі все ще пахло бабусиними парфумами, її запах нагадував затишок, і я знову почала плакати, було дуже важко…

Ігор заспокоїв мене, і ми взялися за прибирання. В кімнаті баби Каті я вирішила зробити все сама. Спочатку змінила простирадла на ліжку, а потім взялася за шафу. Я раніше ніколи не заглядала в її речі, вона завжди цінувала свій простір і просила мене не чіпати саме цю шафу. Тепер мені довелося вперше в житті відкрити всі шухляди, і тоді я від подиву відкрила рот – там було багато срібних і золотих прикрас. В другій шухляді я знайшла велику кількість суконь з дорогих тканин, а у третій – листи.

Я не розуміла, звідки у бабусі стільки дорогих речей, і чому вона ніколи мені їх не показувала.
Цікавість взяла верх, і я почала читати листи. Виявилося, що їх писав чоловік, не дідусь, його було звати Ярослав. Дата на конвертах вказувала на 1976 рік, там йшлося про кохання…

Виявляється, у бабусю був закоханий якийсь багатий чоловік, який пропонував їй вийти за нього заміж, але вона не могла, бо тоді вже була одружена з дідусем. Цей Ярослав писав, що чекатиме на неї все життя, він надзвичайно любить її та поважає. Я нарахувала близько 30 листів на тему почуттів. Наскільки я зрозуміла, до кожного листа він надсилав подарунок – коштовну річ, сукню чи прикрасу. В останньому листі Ярослав писав:

“Такої жінки, як ти просто не існує більше, мені залишилося не довго, лікарі шансів не дають, але навіть після смерті бережи пам’ять про мене, ми ще зустрінемося, обов’язково, тільки не в цьому житті, не на цій планеті”.

Я плакала, ніби мала дитина, таких щирих почуттів не існує, він чекав на неї все життя, з роками не переставав любити! Мій Ігор зайшов у кімнату і застав мене у сльозах, я йому все розповіла, ми дійшли згоди у рішенні зберегти все, як є, залишити всі речі на своїх місцях, бо так хотіла бабуся. Тепер ці листи та прикраси будуть сімейною історією кохання, великої поваги та любові двох людей, які так і не змогли бути разом. Це сумна історія, але вона настільки щира, що про неї хочеться розповісти кожному. Мої діти та онуки будуть знати, якою прекрасною була бабуся Катя, та як її щиро кохали.

Реклама

Також цiкаво:

Close