ЖИТТЯ

Після смерті свекрухи, моїм чоловіком став свекор. Мама всіляко відмовляла мене від цього заміжжя. Проте діти, на диво, підтримали мене. А потім я була змушена продати свій будинок тікати з села

У своїх 43 роки я потрапила в дуже складну та нетипову ситуацію. Кожен може її сприймати по-різному: осуд, підтримка або елементарне розуміння. Зовсім недавно я була змушена продати хату та тікати зі свого села. У мене до вас буде прохання: не засуджуйте сильно, я й так зібрала всі сили, аби написати свою сповідь тут, в Інтернеті, бо це робиться анонімно.

Вийшла заміж, коли мені було 23 роки. Цей шлюб був невдалим, із цього все почалося. Декілька місяців після весілля пройшло, і чоловік мій почав все частіше заглядати до чарки, приходити додому п’яним та влаштовував “концерти”. Було дуже складно, але чомусь я терпіла це аж десять років. Щойно він приходив у нетверезому стані додому, я одразу ж збирала дітей, і ми йшли до моєї мами. А якщо він був дуже п’яним, то міг приходити й до мами, не соромлячись, і там влаштовувати “концерти”.

Реклама

Одного разу, навіть, було таке, що він вдарив мою маму, бо вона, всього лиш, боронила мене від нього. Після цієї ситуації я в неї не ховаюсь. Бувало таке, що сусіди мої приймали ночувати, або десь на вулиці на лавочці. Не дуже хотілося чужих людей турбувати. Свекруха у мене була хорошою людиною, у нас були чудові стосунки. Вона багато разів говорила зі своїм сином, але сенсу від цього ніякого.

Реклама

Чоловік свекрухи помер досить давно. Причина смерті надмірне вживання алкоголю. Згодом вийшла заміж вдруге. Її новий чоловік був молодший за неї. Усе в них було в порядку. Власних дітей не мали, тому він дуже любив гратися з моїми доньками, ставився до них, як до рідних внуків.

Моє терпіння по маленьку згорало. І одного разу при черговому “концерті” чоловіка, я прийняла рішення: ми розлучаємося. Свекруха, хоч і знала нашу ситуацію в сім’ї, не підтримала мене у цьому рішенні. Тому що тоді її син, вже без сім’ї, остаточно зіп’ється. На жаль, вона мала рацію. Пройшло два роки, а мій колишній чоловік помер.

Навіть, попри це, зі свекрухою були на зв’язку. Свою хату вона переписала моїм донькам, хоча вона мала ще одну внучку від старшого сина, але він був забезпечений, тому його все влаштовувало. І він не оскаржував заповіт. Таке в край рідко буває, хіба ні? Ішов час, ми жили добре, я була повністю зосереджена на дітях і ніякої уваги не приділяла своєму особистому життю.

Потім брат мого колишнього чоловіка сказав, що раз хата наша, то ми маємо доглядати за матір’ю, бо за останній час її стан здоров’я значно погіршився. Кожного дня ми відвідували її, допомагали, робили усе, що було необхідним. За своє життя вона багато чого пережила, і це все залишило на ній відбиток. А особливо — на серці — воно не витримало. Через три роки свекруха померла.

Моя старша донька одружувалася, і ми прийняли рішення, що вона буде жити в будинку свекрухи. Я часто до них навідувалася, а особливо після народження внука, допомагала дочці. Одного разу я поралася в садку, до мене підійшов чоловік покійної свекрухи та каже: “Живімо разом”. Різниця у віці у нас була п’ятнадцять років, проте не це мені заважало.

Всі ми знаємо, як в селі розбігаються чутки та як на них реагують люди. Звісно, мама мене відмовляла всіляко від цієї ідеї. Та, на диво, діти мене зрозуміли та, навіть більше, підтримали. Вони його дуже любили. Через місяць ми одружилися, згодом продали хату та поїхали жити до міста, бо в селі наш союз не сприйняли. І от пройшло вже дев’ять років, а ми живемо мирно в злагоді та любові. Ні разу не пошкодувала. Але жалію про роки, витрачені на перший шлюб.

Реклама

Також цiкаво:

Close