Після того, як бабуся залишила внуків на дачі, дід почав виховувати нас саме так

Кажуть, що добре виховати дітей можна лише тоді, коли будеш увесь до них суворим. Але існують інші методи, і наш дідусь переконав нас у цьому. «Мотайте на вус» та виховуйте своїх малюків правильно.

Коли нам з сестрою було по 6 років, наша бабуся поїхала в місто у справах, а ми залишились з дідом. Жили в той час на дачі. Дідо поклав нас спати, а ми, як притаманно дітям, почали дуркувати, сміятись і голосно розмовляти.

Тоді дідо зайшов до нас у кімнату і сказав, що нам потрібно засинати, бо завтра він нас розбудить дуже рано.

Та це не спрацювало, і ми, незважаючи на «погрозу», продовжили бешкетувати.

Так ми заснули далеко за північ. А наступного дня дід, як і обіцяв, розбудив нас о восьмій ранку. Ми вдали, що прокинулись. Звичайно, ми дуже хотіли спати і так і не змогли встати за покликом діда. Вилізли з ліжок десь о дванадцятій.

Їсти нам, природно, уже дуже хотілося, ми пішли до сараю, в якому зберігалась їжа, а він зачинений. Ключ, як завжди, носив з собою дідо. Це було дивно, бо баба ніколи такого не робила і гріла сніданок багато разів, поки ми не сядемо їсти. Ми прийшли до діда і попросили його дати нам їсти, а він сухо відповів, що сніданок був о дев’ятій, він уже закінчився.

Не було варіантів, вирішили чекати обіду.

Оскільки було нудно, то ми вирішили сходити на озеро, запитали дозволу, отримали його, і дід нам відразу повідомив, о котрій годині будемо обідати.

Ми пішли і прийшли тільки о третій годині дня, а сарай знову замкнений.

Спитали, коли будемо їсти, і дізнались, що вечеряти будемо о сьомій.

Після озера вже дуже хотілося їсти, а ми ж навіть ще і не снідали. За сараєм стояв льох, який завжди був відкритий, а там стояла банка з вершковим маслом, так ми його пальцями з банки їли.

Рівно о сьомій ми вже сиділи за столом і чекали вечері. Дідусь насипав нам вівсяну кашу, я почав їсти, а моя сестра сказала, що вона таке їсти не буде. Бабуся в такому випадку швиденько смажила яйця або готувала грінки. Дідусь же без будь-яких суперечок забрав тарілку і сказав: “Снідати будемо о дев’ятій”. І тут сестра вихопила тарілку і прийнялася все наминати. З’їла все до останньої крихти.

Вранці наступного дня рівно о дев’ятій ми вже сиділи за столом.

Такий метод справді перевірений і добре розвиває дисципліну у дітей.