Після того як чоловік покинув мене, я помітила, що почала в0р0же ставиться до своєї маленької дочки

В нас з чоловіком все відбувалося швидко. Від часу, коли ми познайомилися, до одруження минуло всього лише чотири місяці. Ще через місяць я завагітніла. Разом з ним ми прожили лише п’ять років, а тоді він не витримав подружнього життя та батьківства й покинув мене саму з дитиною.

Навіть не знаю чому, але я взагалі не сумувала за ним. Я читала та бачила у кіно, як жінки сумують за своїми чоловіками, переживають розставання та йдуть у депресію, але мені було все одно. Я просто була на нього зла.

Можливо я так й не встигла звикнути що одружена. Нещодавно я помітила що моя дочка мене дратує лише своєю присутністю. Коли я дивлюся на неї, то згадую, що мене покинув чоловік. До того ж вона з кожним днем все більше стає на нього схожа. Й це не тільки зовнішність, але й характер та звички.

Я не знаю що робити, можливо я якась не така, як треба, мама. Але я взагалі не можу знаходитися з донькою в одній кімнаті. Я тримаюся з усіх сил, щоб не накричати на неї за будь-яку дрібницю. Звісно ж я піклуюся про неї. Слідкую, щоб вона була нагодована та одягнена в чистий одяг, але на щось більше мене не вистачає. А вона наче відчуває моє ставлення до неї, тому починає ще більше капризувати. Для мене щастя, коли її забирає на кілька днів батько або ж хтось з бабусь.

Напевно, мені варто піти до психолога.