Після того як дізнався, що моя семирічна дочка не від мене, подав на розлучення. Дружина для мене перестала існувати. А ось покинути «дочку» не можу

Після восьми років спільного життя новина про те, що дочка – не моя, ледь не скосила мене. Я довго не міг повірити. А розповів все справжній батько, який одного дня просто з’явився на порозі та сказав, що більше не може бачити, як його дочку виховує інший чоловік.

Дружина не стала нічого приховувати. Вона розуміла, що це не має жодного сенсу. Я дивився на чоловіка, який зруйнував нашу сім’ю, та на дочку, яку вважав своєю, й бачив, що вони схожі наче дві краплі води. Не потрібно навіть було робити тесту на батьківство.

Після цього я не міг більше дивитися на свою дружину. Коли ми залишилися вдвох, то я сказав, що вона має два дні, щоб зібрати речі та переїхати куди їй заманеться. Я більше не хотів, щоб вона залишалася у моїй квартирі. Навіть не став питати, як так сталося, що вона мені зрадила. Хоч вона й намагалася пояснити, що була тоді на дні народження подруги й випила зайвого. Але мене це більше не цікавило. Зрада є зрада. Зрадила один раз, отже, не зупиниться.

Процес розлучення був швидким. Нам не було чого ділити. Квартира належала мені ще до того, як ми побралися. Поки відбувалися всі процедури, вона переїхала до того чоловіка. Але в той час я помітив, що сумую за дочкою. В себе в думках я й досі вважав її своєю. Я бачив, як вона народилася, забирав її з пологового будинку. З перших днів дивився, як вона росте. Перші зубки. Перші невпевнені кроки, перше слово. Разом з дружиною ми за руки вели її до першого класу. А скільки радості було на її обличчі, коли вона прийшла додому з першою гарною оцінкою за вивчений вірш. Спогади про неї просто не йшли з голови.

Мої батьки неоднозначно сприйняли моє розлучення. Я розповів їм все. Але тато сказав, саме те, що я відчував всередині себе. «Ти не зможеш просто так забути ту дівчинку. Вона тебе любить як батька. Ти для неї й був батьком. Іншого вона не знала. Та й зрештою дитина не вина в тому, що наробила її матір. Тому поговори з колишньою та домовся про те, що будеш й надалі допомагати дитині».

Так я й вчинив. Не можна за хвилину викинути з серця того, кого вважав своє плоттю та кров’ю. Навіть не можу уявити, скільки за цей час пережила бідна дівчинка.