Після того, як я пішла від свекрухи, вона сама на себе не схожа, постійно на все запитує у мене дозвіл!

Я навіть не знаю, як назвати ті речі, що свекруха та її родичі витворяли з нашою дитиною. Артему всього п’ять місяців, але рідна бабуся вже пробувала його годувати морозивом, вишнями, полуницею та навіть булочками з заварним кремом, а окрім цього змушувала сидіти без підтримки, бо вважала, що саме так діти й навчаються, адже «вже давно пора».

Я пробувала з нею розмовляти й пояснювати, що так не робиться, і якщо вона продовжить тикати у мого сина булочками, то я розірву з нею всі зв’язки, але все це вона пропускала повз вуха, тому одного дня мене накрило з головою.

Почалось все з того, що я помітила у руках сина виделку, дала йому її бабуся, мов погратися. Вже тоді мене це розізлило, бо зараз син активно рухає руками й один невдалий рух може залишити його без очей, а бабуся навіть про це не подумала. Я забрала виделку й пішла продовжувати готувати, залишивши сина на свекруху.

Через мить я почула крик сина, а тоді ойкання свекрухи. Відразу ж побігла туди, а вже через кілька секунд зрозуміла, що свекруха, попри моє зауваження, знову дала сину виделку, а той почав сунути її у рот й уколовся. Мабуть, йому було не так боляче, як він злякався.

Такої нахабності свекрухи я вже терпіти не могла. Вся моя злість хотіла вийти на зовні, я буквально відчувала, як кров всередині мене починає кипіти. Я вперше за довгий час не просто зробила свекрусі зауваження, а висловила цілу тираду щодо того, що мені не подобається, і всього, що накопичилось, особливо акцентуючи увагу на те, що у руках дитини був гострий предмет, який йому дала власна бабуся.

Загалом, терпіти таке ставлення до мене та дитини я більше не хотіла, моя чаша терпіння була повна, тому я зібрала речі й повернулась додому. Не знаю, чи правильно я вчинила, коли підвищила голос на свекруху, але тоді мені це здавалось єдиним правильним рішенням за її відверте байдуже відношення до моїх зауважень щодо безпеки сина. Я вирішила, що просити пробачення у неї не буду, бо вона винна не менше, ніж я.

es.123rf.com

З того моменту минув тиждень, і свекруха зателефонувала, щоб я приїхала з онуком у гості, говорила так, мов тієї сварки й не було. Я не стала сперечатися і приїхала й була приємно вражена тим, як тепер дбайливо вона ставилась до дитини, радилась зі мною, чи можна так його класти, чи можна те давати. Я аж розцвіла поруч з такою хорошою бабусею.

Мабуть, їй потрібен був такий «удар», щоб зрозуміти власні помилки й припинити їх робити. Надіюсь, що така терапія має довгий ефект, бо зараз я не можу припинити радіти тому, як ми чудово розуміємо одна одну й дослухаємось.

Якщо ви бачите, що хтось починає переходити межі вашого комфорту чи вашої дитини, то вчіться говорити суворе «Ні», якщо вас і досі не чують, то йдіть геть. Хочу, щоб ви навчилися не наступати на ті ж граблі, що і я, й не робили таких же помилок, через які будете страждати ви або ваша дитина.

Оцініть статтю
ZigZag
Після того, як я пішла від свекрухи, вона сама на себе не схожа, постійно на все запитує у мене дозвіл!