ЖИТТЯ

Після того, як народила доньку, я дуже змінилася. Навіть не знаю, що зі мною відбувається. Я розумію, що в1ддалилася від старшої дитини, але нічого з цим зробити не можу

Зізнаюся чесно: не знаю, що зі мною відбувається. Коли я була маленькою, то дуже просила у мами сестричку. Але у мене не було ні сестрички, ні братика.

У родині я росла сама. Батьки мене дуже любили, проводили зі мною весь вільний час. Коли я подорослішала, мені навіть не було до кого звернутися. Якби у мене була сестра чи брат, я би з ними ділилася своїми секретами, а вони довіряли б мені. Це ж не подруги. Брати і сестри – рідні люди, які завжди поряд.

Тому ще у дитинстві я дала собі слово, що у мене буде, як мінімум, дві дитини. Я хотіла, щоб вони разом росли. Мріяла, що коли мої діти виростуть, то будуть ходити у гості, підтримувати один одного будь-якої хвилини. Бо ніхто не може замінити брата або сестру.

Реклама

Так, як я була одна у родині. Але у мене було все. Батьки мене балували, що мені хотілось, то все виконувалося обов’язково.

Я закінчила навчання, зустріла свого коханого хлопця. Незабаром ми одружились. На весіллі у мене була найрозкішніша сукня, я була чарівною нареченою. Мої батьки подарували нам квартиру. Його батьки – подорож у медовий місяць до Греції. Це було щось неймовірне! Ми побували у багатовіковий та насиченій подіями країні, де дуже багато визначних пам’яток давнини. Просто незабутня подорож!

Коли ми повернулися, виявилося, що я вагітна. Радощам не було меж! Мій чоловік Олег дуже хотів, щоб у нас був хлопчик, продовжувач роду. Так і сталося. У нашій родині родився чудовий хлопчик Ілля.

Наші батьки допомагали нам, чим могли. Вони були дуже задоволені онуком. Всю свою турботу та увагу я приділяла своїй дитині. Ми все робили разом. Я вчила його ходити, розмовляти, багато йому читала, розвивала любов до спорту. А коли він підріс, ми записали його до гуртка рукопашного бою, щоб він був сильним, зміг захистити себе, не давав ображати інших.

Ми з Олегом запланували: коли Ілюшці буде шість років, то обов’язково подаруємо йому братика або сестричку. Я собі дала слово і повинна його дотриматися!

Коли у нас народилася Вероніка, я всю свою турботу почала віддавати маленький доньці. На сина жодної уваги не звертала. Вероніка була дуже слабенькою, часто хворіла. Тому я не помічала, як страждає мій син, від якого я відвернулась. Ілля відстав у навчанні, він став замкнутим, його нічого не цікавило. Моя мама мені говорила:

– Що ж ти робиш? Ти травмуєш психіку дитині!

Я відповідала:

– Він вже великий, може справлятися сам зі своїми обов’язками та проблемами.

Бабуся хотіла хоч якось допомогти своєму онуку, забирала його до себе на ночівлю. Вона давала йому зрозуміти, що його люблять та цінують. Але син замкнувся в собі та ні з ким не хотів говорити.

Мій чоловік теж це помічав, зробив мені зауваження:

– Альбіно, так не можна. Він страждає через те, що йому бракує твоєї уваги! Він також твоя дитина!

А я йому відповіла:

– Це не тільки моя дитина, а і твоя теж. Мені є з ким займатися. А Ілля тільки заважає мені.

Після того, як в мене народилась донька, я сама не своя. Відчуваю, що дуже змінилися і не знаю, що зі мною відбувається. Спочатку я думала: це післяпологова депресія. Але пройшло вже три роки, а вона не проходить до цього часу.

Мама моя хоче забрати Іллю до себе, щоб якось виправити ситуацію. Може, йому буде там краще?

Реклама

Також цiкаво:

Close