Після весілля моя скромна дружина просто перетворилася на очах, ніколи б не подумав, що вона такою стане. Навіть боюся уявляти наше майбутнє

Коли я зустрів свою Соню, то вона підкорила мене своєю скромністю. Я довго приділяв їй знаки уваги, але вона була не приступною, просто не вірила в мої наміри. Її краса була не такою яскравою, як в інших, але все одно, щось у ній було таке, що притягувало. Соня була дуже скромною, й навіть дещо закомплекс0вана, всі компліменти у свою сторону, вона просто не хотіла сприймати. Подарунки приймати також не могла, вона пояснювала, що її з дитинства не привчили до цього. Все що вона чула від батьків, це була критика.

Я будь-що хотів зробити її щасливою. Через три роки її серце розтануло, й вона нарешті погодилася вийти за мене заміж. Романтику я переніс і в сімейне життя, хотілося, щоб Соня відчула, наскільки вона особлива.  Й мабуть, перестарався, хоча й кажуть, що любові багато не буває. Та вона перетворилася в капризну дитину. До того ж дуже ревниву.

Практично щодня в мене був вечірній допит, я мав розповісти як пройшов мій день. І це при тому, що кожну годину вона мені телефонує. Мій телефон, моя електронна пошта постійно перевіряються. Я намагався пояснити їй, що не збираюся нікого собі шукати, що вона в мене єдина, а вона відповідає, що не може цього бути. Що всі чоловіки мають коханок, а значить і я собі знайду.

За два роки сімейного життя я просто вже втомився від цих претензій. Соня звичайно навпаки змінилася, з непримітної сірої мишки вона розцвіла. Я не відмовляю їй, якщо вона хоче піти в салон чи за обновами. Але чим гарнішою вона стає, тим сильніші претензії. Їй весь час здається, що я втечу до коханки, через це тему про дітей не хоче підіймати.

Відчуваю, що довго не витримаю, вже навіть не впевнений, чи залишилося у нас кохання. Я готовий зібрати речі й втікати світ за очі й не до когось, а просто якомога далі від цього тотального контролю.