Одружилась я зі своїм Федею відразу після закінчення університету, бо зустрічатися ми почали ще зі школи, а в інституті наша любов палала тільки з новою силою. Двоє знайшли хороші роботи й почали разом жити, але через пів року я дізналась, що вагітна. З роботи мене вигнали, тому єдиним гаманцем нашої родини став чоловік...
Згодом народилась Оленка, а через кілька років Орест, тому я залишилась вдома стежити за дітьми, порядком та господарством. Напевно, буде дурно, але й себе похвалити хочу, що за всіма цими турботами й за собою стежити не забувала та чоловікові достатньо уваги приділяла. Наші друзі та знайомі інколи здивовано у нас запитували, як нам вдається після скількох років зберігати такі теплі стосунки.
Неочікувано наше життя повністю перевернулось.У дім прийшла страшна біда й сильно захворіла наша Оленка. Звичайно, нічого не залишалось, як мені лягти з нею у лікарню. Я спостерігала за тим, як з кожним днем, що я проводжу у лікарню, чоловік приходить до нас все сумніший та пригнічений. Я розуміла й шкодувала його, бо окрім роботи, на ньому тепер лежали всі домашні турботи та догляд за сином. Хоча я теж не на березі моря відпочивала, а була швидше у пеклі, де спостерігала, як моя донька страждає й нічого не могла вдіяти.
З часом все налагодилось й ми з донечкою повернулися додому, але за цей час щось змінилось у моєму чоловікові. Він більше не шукав митей, щоб залишитися зі мною наодинці й мало розмовляв зі мною, хоча і не виглядав засмученим. Я була переконана, що незабаром все мине, доки до мене не дійшли чутки про його другу жінку.
Я не стала порпатися у його «брудній білизні» й прямо запитала, чи це правда. Він схоже вирішив, що тягнути теж не має сенсу, тому признався щиро й пояснив це все тим, що вона дала йому підтримку, коли я не могла цього дати.
Я навіть не стала з ним сперечатися, а наступного дня подала на розлучення. Розійшлися ми без зайвих сварок та скандалів. Здається, я навіть тоді не плакала. Можливо, виплакала все ще у лікарні з донькою.
Я думаю не має сенсу описувати, як мені заново довелося вчитися жити, працювати та виховувати самостійно двох дітей. Але таким був його вибір, тому я не збиралась просити у нього про щось, а тим паче повернутися.
Після нашого розлучення минуло два роки. Я часто бачила його у місті з новою жінкою, яка була нашою давньою хорошою знайомою (не іронічно?). Спільні знайомі мені розповідали, що вони постійно сваряться й не ладять, навіть, думали розійтися після того, як він її дорікнув, що я була кращою.
– Віро, зрозумій мене, прошу! Я був дурним, молодим, пробач мені! Таке більше не повториться! Я не можу жити без тебе та діток! – винувато говорив він, коли згодом зустрів мене на вулиці, але мені було байдуже на його слова. Він зробив свій вибір.
Все ж, до дітей він почав приходити частіше і я не хотіла це забороняти, адже бачила, як до нього тягнуться діти.
Я вирішила звернутися за порадою до священика. Він, звернувшись до святих книг, поясни мені, що потрібно пробачати, тоді всі мої страждання будуть недаремними.
І я вирішила, що пробачу, тому, коли наступного разу чоловік знову щось почав говорити про те, що хоче бути зі мною, я відповіла, що готова спробувати, бо вже пробачила його.
Спочатку я все одно поверталась до думок про зраду, але те, як він змінився у кращу сторону відмело будь-які сумніви у правильності рішення. Всі помиляються, тому нам потрібно навчитися пробачити, не тільки заради себе, а й заради своїх діток.
Федя почав турбуватися про мене та дітей, як ніколи раніше. Здавалось, що у нас постійно медовий місяць І тривало це аж три роки, доки горе знову нас не знайшло – на цей раз захворів мій чоловік.
Місяці проведені у лікарні були справжнім кошмаром, але, на жаль, ніхто так і не зумів врятувати його і він згас. Щонеділі я ходжу у церкву, щоб поставити свічку й дякую тому священику, що допоміг мені зрозуміти, як важливо у житті вміти пробачати.
Пам’ятайте, люди, що поки ми живі, то рай наш у серці, тому й потрібно бути добрими та милосердними один до одного, вміти любити та пробачати!
