Пів року тому жінка переписала на сина квартиру, а вчора прийшла вся в сль0зах та питала, чи можна все повернути назад

Я працюю нотаріусом. Місто в нас невелике, тому клієнти, зазвичай, одні й ті ж самі. Десь пів року тому до мене прийшла літня жіночка зі своїм сином та його молодою нареченою. Вони всі так раділи й хвилювалися, що мені навіть довелося пригостити їх чаєм, щоб заспокоїти. Балакуча жінка розповіла, що через тиждень син одружується. За пів години її балаканини я дізнався всю історію взаємин її чада зі своєю дівчиною Дякувати богові, що не дійшло до інтимних подробиць. Загалом, жінка вирішила подарувати молодятам свою квартиру й жити з ними.

Я попросив молодих вийти й почав по чесному говорити з жінкою. Я порадив їй зробити документи на довічне утримання. В моїй практиці не раз я бачив, як батьки віддавали дітям майно, а потім кусали лікті, коли залишалися ні з чим на вулиці. Настали такі часи, коли не можна довіряти навіть власним дітям. Жінка тоді навіть на мене обурилася. Як я можу казати таке про її сина. Ну що ж, хто платить гроші, то й замовляє музику.

Я взяв їхні дані, зробив копії документів та попросив зайти на наступний день, щоб я міг спокійно скласти угоду про передачу майна. На наступний день відбулося підписання угоди. Бачили б ви радісні очі її сина та майбутньої невістки. Все було зроблено, й ми попрощалися.

Минуло пів року. Зранку біля дверей офісу я побачив стареньку жінку, яка трималася за стіну. Я подивився в обличчя й згадав свою клієнтку. Вона почала хапати мене за руки та благати допомогти. Після того, як вона заспокоїлася я дізнався, що невістка з сином вигнали її з квартири, й вона зараз живе у подруги. Просила щось зробити, повернути все назад. Я довго старався їй пояснити, що це вже неможливо. Пригнічена, вона пішла геть. Не хотілося їй говорити, але ж я попереджав.