У мене завжди з мамою були непрості стосунки. Здавалося, що вона недолюблює мене. Нас двоє у сім’ї: я та моя старша сестра. Мама виховувала нас одна. Коли мені було три роки, наш тато розлучився з мамою. Відтоді я жодного разу не бачила його. Сестрі пощастило більше: вона пам’ятала, як батько грався з нею, коли приходив додому з роботи, як купував ляльки, яких на той час ні в кого не було.
Мама завжди сварилася і кричала на мене. Сестрі попадало менше. Можливо, через те, що вона була старшою. Під час скандалів мама постійно кричала, що я – «батькова копія, така ж, як і він». Настю ж, дійсно, вона любила більше, бо порівнювала з собою.
Ми виросли. Я вийшла заміж за хорошого чоловіка. Мій Максим добрий та ніжний. Та моїй мамі він геть не подобається. Вона не хоче його признавати членом нашої родини. Я просила, щоб вона пояснила, чому ненавидить Максима, та вона не знаходить слів для виправдання.
У мене чудові стосунки з ріднею чоловіка. Ольга Микитівна та Едуард Віталійович, мої свекри, до мене ставляться добре. З ними можна нормально поспілкуватися. Вони підтримують нас у всьому. Ми часто їздимо до них у гості, а вони – до нас. Мою маму це дуже дратує. Вона говорить, що виховала мене, а я проміняла її на чужих людей, бо до них їжджу частіше.
Але як по-іншому? Батьки Максима допомагають нам, ставляться до мене, як до своєї доньки. Натомість рідна мати не знаходить на мене часу. Вона не бажає до нас їхати чи спілкуватися, а лише бурчить і гнівається. Після розмов з нею відчуваю якесь спустошення, наче з мене енергію висмоктують.
Одного разу, коли я поверталася з роботи, біля мого під’їзду до мене підійшов незнайомий чоловік. Він сором’язливо промовив:
– Я – твій рідний батько!
Я повірити не могла у це. Виявилося, що після розлучення мати заборонила йому й на крок підходити до нас. Він не хотів її дратувати і нариватися на неприємності, тому не ослухався, адже знав, який у неї нестерпний характер. Насправді, як говорив мій тато, весь час випитувався у знайомих, як ми, спостерігав здаля, як ми ростемо. Він регулярно виплачував аліменти. Я відчувала, що десь бачила цього чоловіка, тому повірила йому.
З Настею він вже давно спілкувався. Тому вважав, що я вже доросла і маю право сама вирішити, чи хочу з ним бачитися. Звичайно, я хотіла цього, мені був потрібний батько!
Півроку тому я народила дівчинку. Ми порадилися з чоловіком і вирішили, що назвемо її Богданою. Свекрусі та свекру таке ім’я дуже сподобалося. Та коли про це дізналася моя мати, вона вчинила справжній скандал і кричала, що я навмисне роблю так, щоб їй зле було.
Мати розсердилася так тому, що батька мого звуть Богдан. Вона вирішила, що я назвала доньку в його честь. Та це було неправдою. Нам з Максимом подобалося це ім’я, бо донечка нам була дана Богом. Та мама гнівалася, що я спілкувалася з батьком, а тепер ще й доньку назвала таким ім’ям!
Мені набридли постійні конфлікти і дорікання. Я думаю, варто взагалі перестати спілкуватися з матір’ю. Тоді я зможу жити спокійно. Я знаю, що це моя мама, люблю її всеодно. Але ці сварки та приниження уже дістали!
