ЖИТТЯ

“Плювати тобі на свою маму! Ото раніше, коли з батьком смаколики тобі возили, чи вчили тебе за свої гроші, то молодці були! А зараз що з мене візьмеш?”

Все своє життя я провела на заводі, поруч з чоловіком, він теж там працював. Все намагалися більше заробити, щоб дочку всім необхідним забезпечити, але й дома про неї не забували. Завжди намагалися її приголубити, допомогти, опорою стати. Допомогли її вивчитися, на ноги стати, роботу знайти. А коли вона чоловіка знайшла, то квартиру їм свою залишили й на дачу перебралися. Вони зараз там вчотирьох живуть, бо внучки-близнюки у мене народилися.

На щастя, спілкувалися ми добре всією родиною. У гості часто приїздили, смаколики домашні їм привозили, а коли внукам мало виповнитися 10 років, то мого чоловіка не стало. Тоді я зовсім занепала духом, і донька, що відразу помітила це, намагалась мене збадьорити, щодня телефонувала й розповідала щось.

Я щодня прокидалась з думкою про 19 вечора, коли мені зателефонує донька й рідним голосом розповість про новини, про близнят та роботу, а я про своє господарство. Перед дзвінком я дивилась свою улюблену передачу й вишивала, а після лягала у ліжко й читала, доки не засну.

Реклама
partnerspb.com

Потім я помітила, що щось не так й донька почала забувати про щоденні дзвінки. Звичайно, наступного дня вона дзвонила з поясненнями, мов забігалась, засиділась з дітьми за уроками, чи на роботі затрималась, а я її завжди суворо відповідала: «Може, ти до матері хоча б подзвонила, поцікавилась, чи вона ще дихає? Мама має бути на першому місці, а тоді всі інші справи».

Вона вибачиться, виправдається, а потім знову ж повториться те саме.

Щовихідних вона приїздила до мене у гості, щоб привезти ліки й поновити запас продуктів. Ввечері вона поверталась додому, і все було добре, до того моменту, поки вона знову не забудеться подзвонити.

Згодом я помітила, що це надто впливає на мій емоційний стан, але бачила у цьому тільки провину доньки. А коли вона забула мені зателефонувати два дні поспіль, то я вже не могла стримувати свою злість: «Плювати тобі на свою маму! Ото раніше, коли з батьком смаколики тобі возили, чи вчили тебе за свої гроші, то молодці були! А зараз що з мене візьмеш? То й не хочеш мені дзвонити й дітей своїх навчила, що згадують про бабцю тільки, коли день народження та коляди, щоб та їм подарунків та грошей дала!»

Схоже, доньку я розлютила не на жарт, бо вона поклала слухавку, не сказавши ні слова, а я з тієї злості, так схвилювалась, що тиск сильно піднявся. Була змушена швидку допомогу викликати.

Разом з нею приїхала до мене медсестра, приблизно такого ж віку, як і я, і після того, як поміряла тиск промовила: «Навіщо ж ви так хвилюйтесь? Спокій — запорука здоров’я!».

Після її слів мені, мов хто рота відкрив, і я розповіла їй усе: про чоловіка, про доньку, про здогадки, що я їм не потрібна.

– А хіба ж кількість дзвінків – доводить, що вас люблять? От до мене діти сьогодні й не дзвонили, бо знають, що я працюю. Вам потрібно зайнятися чимось: вишивайте, вирощуйте квіти чи поїдьте доньці допоможіть з онуками. Ви ж не знаєте, як їм живеться, а ще й такі образливі дурниці говорите!

Реклама

Також цiкаво:

Close