По дорозі на майданчик для вигулу собак до нас підійшов хлопчик. Він почав дразнити мого пса та смикнув його за хвіст. Я попросила батька хлопчика забрати його та у відповідь почула, що повинна слідкувати за своїм собакою!

Я дуже люблю собак. Дитинство я провела в селі, і там у нас було аж декілька псів. Коли я почала жити самостійно, то відразу ж купила собі собаку. Мій Джек досить великий пес, проте він добродушний та дуже слухняний. Він має м’який характер, і нікого за все своє життя не кусав, навіть не ричав, коли мої племінники його «мучили» час від часу. Та я досить часто зустрічаюся з невихованими дітьми та такими ж батьками. І в мене назріло питання: чому я повинна слідкувати за своїм псом, а батьки за своїми дітьми – ні?

Нещодавно зі мною трапився випадок, який поклав край моєму терпіння. Зазвичай, ми з Джеком ходимо гуляти вранці та ввечері, в інший час я на роботі. І на ці прогулянки до майданчика для вигулу собак і з нього додому я не надіваю намордник на Джека. Майже всі в районі вже знають Джека та в курсі, що він дуже дружелюбний пес. Звичайно, я вигулюю його на повідку та не відпускаю далеко від себе. Коли ми ходимо далі майданчику або на прийом до ветеринара, то я надягаю на Джека намордник. Але скоріше не тому, що мій пес агресивний, а щоб люди навкруги не лякалися, бо він досить великий.

Того дня ми з Джеком, як і завжди ввечері, пішли на погулянку. По дорозі на майданчик для вигулу собак до нас підійшов незнайомий нам хлопчик. Знаючи, як іноді діти ставляться до тварин, та як на це реагують батьки, я просто продовжила йти з собакою далі, намагаючись просто відірватися від хлопчика. На відстані приблизно в двадцять кроків за нами йшов батько хлопця, він голосно розмовляв по телефону та пив пиво. Я вирішила поки не звертатися до нього, а чужим дітям я не роблю зауваження принципово, бо потім батьки починають сварку.

Ми йшли собі далі, та хлопчик не відставав. Він наздогнав нас, почав дражнити мого пса та смикнув його за хвіст. Я продовжувала йти, прискорилася, та хлопчик на цей раз почав наступати Джекові на лапи. Тоді я попросила батька хлопчика забрати його та у відповідь почула, що повинна слідкувати за своїм собакою! Я наголосила, що мій пес нічого не робить, це його син знущається з Джека, на що в мою адресу «прилетіло» багато відбірного мату, а далі батько хлопця послав мене подалі.

І такий випадок вже не перший. І саме тому в мене назріло питання: чому я повинна слідкувати за своїм псом, виховувати його, а багато батьків просто забули, що їхні діти – це, у першу чергу, їхня відповідальність, а не моя? Невже комусь незрозуміло, що якщо дражнити собаку та смикати за хвіст, наступати на лапи, а то й бити, то вона обов’язково почне оборонятися? Чому батьки не можуть навчити своїх дітей, як треба поводитися з тваринами й попередити, що до чужих тварин лізти не варто? А потім ще й звинувачують власників тварин… Мені було дуже прикро, адже мій Джек тренований, знає команди, ніколи не нападає навіть на незнайомців та завжди мене слухається, до того ж він дуже дружелюбний. Чому ж він тепер змушений терпіти знущання від чужих дітей, а я потім ще маю вислуховувати, який поганий мій пес?

Коли ми прийшли на майданчик, то інші «собачники» мені порадили не замучуватися, а завжди різко робити зауваження і дітям, і їхнім батькам, і якщо батьки не реагують на зауваження, то не пояснювати, чому дражнити собак погано, а «поставити на місце». Але я так не можу, адже діти не винні, що батьки не хочуть займатися їхнім вихованням?

Як ви вважаєте, як правильно вчиняти в таких ситуаціях?