Подарувала невістці, яку все життя не любила, дім, а сина виставила за двері!

Лариса Михайлівна була однією з тих, кого знав кожен у селі й поважав. Працювала вона помічником голови сільської ради й жодне рішення там не приймалось без її участі, адже таких розумних пропозицій більше ніхто не робив, а потім все різко змінилось…

Жінка стала сама на себе не схожа, постійно засмучена та розгублена вона перетворилась на тінь колишньої себе. Люди лише зі співчуттям дивилися на жінку й не могли зрозуміти, що сталось і лише найкращій подрузі, бухгалтеру сільської ради, вона розповіла правду.

Причиною таких раптових змін у поведінці жінки стало те, що її син почав зраджувати дружині й покинув сім’ю.

Петра вона виховувала повністю сама. Він завжди був прикладом для інших хлопчиків, адже був слухняним, розумним та завжди допомагав старшим. Коли хлопець виріс, то за ним почали бігати всі дівчата села, але йому було не до них, бо він вступив у медичний університет й пропав на кілька років.

Коли хлопець повернувся до села, уже бувши лікарем, то почав зустрічатися з Людою. Дівчина була з дуже бідної родини, тому Ларису Михайлівну розчарував такий вибір сина, і вона намагалась його відмовити, та було пізно, бо син повідомив, що дівчина вагітна й незабаром вона стане бабусею.

Лариса Михайлівна на власні збережені кошти купила молодятам красивий будинок на іншому кінці села й насолоджувалась тими моментами, як ріс її онук. З невісткою у них все ще залишались досить холодні стосунки, але тепер у них появилась спільна радість.

Лариса також жила у хорошому будинку й нічого не потребувала, бо мала хорошу зарплату, а жила у селі, то й свої продукти та м’ясо мала. Чоловік її поїхав працювати закордон ще коли сину не було трьох років й приїздив лише на його день народження на кілька днів. Він видавав її певну суму, яку вона витрачала виключно на сина, а коли той підріс, то почала відкладати й змогла купити йому будинок.

У селі часто пліткували, що насправді у її чоловіка давно там є нова сім’я і вони йому непотрібні, але жінка не звертала уваги на ці розмови, бо й сама знала, що це правда, але з сином він її допомагає і це вже добре.

– Мамо, у мене з’явилась інша жінка! Я більше не кохаю Люду – промовив її син одного вечора.

– Петро, я рада, що ти знайшов у собі сили у цьому признатися й можу сказати тобі, що ти вільний у своїх діях й можеш робити, як тобі захочеться, але Люда з моїм онуком залишаться жити у будинку. У тебе хороша платня, ти собі зможеш придбати нове житло.

Петро почав сперечатися з мамою, адже розраховував, що її не любов до колишньої невістки тільки допоможе її швидше вигнати з дому й поселитися там з коханкою.

Згодом її син почав розповідати по селу, як його мама вгнала з дому, а лишила ненависну невістку. Жінка ходила селом, низько опустивши голову й слухаючи поради всіх тих, хто намагався її довести, що рідна кров важливіше.

Вона не змінила свого рішення й змогла потоваришувати з невісткою. Тепер її єдиним щастям був онук і вона намагалась зробити все можливе у його вихованні, щоб після одруження той не пішов шукати любові десь на стороні й не захотів викинути свою дитину на вулицю.