Кілька років тому ми з мамою стали особливо близькими. На жаль, об’єднало нас спільне горе, втрата найкращого чоловіка у нашому житті та за сумісництвом мого тата. Після цього маму запросила подруга в Італію на заробітки і я відпустила її з думкою про те, що там вона відпочине там від власного горя, а натомість вона повідомила мені, що вона вагітна…
Я з братом довго говорили про поїздку мами закордон, але вирішили, що ті ж самі стіни та люди будуть її тільки боляче колоти серце і з острахом відпустили. А потім, якби це погано не звучало, і для себе вигоду знайшли. Бо половину заробленого, мама нам з братом для внуків віддавала. А ми собі їх відкладали на майбутнє.
Мамі там вдалось добре влаштуватися й ми не сильно переживали, оскільки її подруга, тітка Олена зі своїм вибуховим характером, точно не допустила б, щоб її хтось образи.
Ми знали, що мамі потрібно 5 років побути в Італії (на той момент, її було 43 роки), щоб здійснити свою головну мрію – купити невеличкий будинок у наших красивих Карпатах, тому ми з нетерпінням чекали її повернення і зідзвонювалися ледь не через день. Я була здивована, коли останні кілька місяців мама не хотіла зі мною розмовляти…
Перший час мама працювала прибиральницею у якомусь домі й жила з тіткою Оленою, але потім вони разом знайшли менш важку та більш оплачувану роботу у якогось місцевого багатого інваліда. На той момент мама перебувала закордоном вже десь рік.
Пам’ятаю, я жартувала, що наша красива мама завоює серце того інваліда пенсіонера й отримає його хату, але не думала, що мої слова будуть сприйняті так буквально…
У мами там була своя невеличка мила кімнатка й окрім неї там працювало ще двоє жінок. До її обов’язків входило виконувати поручення господаря, його, до речі, звуть Антуан і йому 62, та доглядати, щоб він вчасно вживав свої ліки та розминав м’язи.
З розповіді мами, спочатку, він навіть зуби чистив по кілька хвилин, бо йому це важко давалось, але минуло кілька місяців, як вона з захопленням розповідала про те, що чоловік почав ходити й може майже самостійно існувати. Я була рада за того чоловіка, але мене дещо насторожила така поведінка мами та радість за ледь знайомого її пенсіонера.
Згодом, мама стала сама на себе не схожа, поправилась й змінилась в обличчі. Спочатку, я намагалась на це не звертати уваги, але вона постійно здавалась стривоженою та засмученою, тому я прямо у неї запитала, що сталось і повідомила, що ми все з братом зможемо прийняти, от тоді вона і влила мені свою душу…
«Донечко, я так не хотіла цього… – почала мама й з її очей покотилися сльози – Хто ж знав, що він ще на таке здатний й ще може…. Загалом, я вагітна від Антоніо. Я знаю, що ти не знайдеш у собі сили пробачити мені таку зраду, але я не можу вбити цю дитину! Зрозумій, вона хоче жити не менше за нас та й гріх такий великий на душу не хочу брати…»
– Тебе образив Антоніо? Він не визнає дитини? – спитала я, не розуміючи тривоги мами.
– Ох, ні! Він дуже радий, що у нього буде ще одна дитина! Він сказав, що перепише на нас з дитиною дім, якщо ми залишимось, а якщо ні, то висилатиме гроші. Але ж…. його рідні… ми їм ще не повідомили. Я боюсь, що вони вирішать, що я навмисно одурманила голову старому, щоб отримати його дім..
– А ти це навмисно?
– Та як ти смієш? Ні, звичайно! Ми кохаємо один одного! Я розумію, що тобі це боляче чути, але ми дійсно раді цій дитині й що все так сталось.
– Мамо, то що тебе так турбує? У тебе нова любов й дитина скоро народиться!
– Ти зі своїм братом мене зможеш пробачити?
– Мамо, як ти смієш? – запитала я, стараючись стримати сміх – Ми будемо раді народженню братика чи сестрички та твоєму щастю, але будемо більш раді, якщо ви всією сім’єю приїдете до нас у гості!
– Донечко, я б з радістю, а якщо приїдемо та тільки двоє, бо Антуан ще не достатньо одужав.
Потім ми з мамою довго обговорювали деталі її роману з багачем і я намагалась її заспокоїти, що діти Антуана мають нормально відреагувати на появу у їхньому житті нового братика чи сестрички!
Ви як вважаєте?
