Ми всі любили цього хлопчика, він був вихований, добрий та милий, але йому вже було п’ять років, і він мав дрібні прoблeми зі здоров’ям, тому ми вже й не надіялися, що він зможе знайти батьків. Адже більшість батьків беруть дітей до двох років й абсолютно здорових. А коли нам вперше повідомили, що його забирають, то ми всі розплакалися.
А потім ми отримали лист від його потенційної мами, на жаль, він не зберігся, тому я пробую вам його переказати.
Одна з виховательок у дитячому садку раптово запропонувала їм взяти трохи старшого хлопчика, хоча б на вихідні. Вони люди заможні, діти у них вже дорослі, тому й вирішили допомогти комусь. Наш хлопчик приїхав до них і вже з другого дня почав називати її чоловіка «татом» і то без зупину, а наступного дня й «мама» додалося у його лексикон.
Хлопчику дуже подобалися його батьки, й він ледь не відразу почав копіювати їх, чим почав дратувати маму. Її дратувало, що він так швидко звик до них, а вона абсолютно нічого не відчувала. Вона картала себе за те, що взагалі затяла цю «благодійність», а чоловіка за те, що підтримав її дурну ідею. Тут нічого не поробиш, така жіноча логіка.
Загалом, наступного дня вона плакала й говорила чоловікові, що їм терміново потрібно повернути хлопчика, бо коли він звикне до них, то все буде ще гірше, треба діяти зараз. Вона навіть визнала, що це була її помилка. Але чоловік вважав це хорошим рішенням й намагався заспокоїти дружину. Хлопчик йому сподобався, і він був щиро переконаний, що дружина себе накрутила й незабаром все налагодиться, але дружина у своєму рішенні була впевнена.
Вперлась жінка лобом, щоб чоловік відвіз хлопчика назад. Вони разом зібрали його сумку з новими речами й іграшками та повіз чоловік його назад.
Додому повернувся сам не свій, весь блідий. Жінка зрозуміла, що «син» або плакав, або пручався, або й щось образливе сказав, тому чоловіку нічого не казала. Так вони у мовчанні провели два наступні дні.
А третього дня дружина почула, як чоловік розмовляє з вихователькою дитячого будинку й запитує, як їхній «гостьовий син».
– Можливо, не варто вам цього знати, але ось вже третій день протестує, нічого не їсть, сумки нікому не дає розбирати, постійно повторює, що за ним тато повинен приїхати.
Тоді чоловік повернувся до дружини й промовив: «Вибач мені, люба, але я не можу покинути нашого сина, навіть якщо ти його не любиш!»
Чоловік не почув відповіді дружини й відправився за сином.
З цього моменту минуло вже два роки. Тепер його мама пише нам, що рада, що тоді вони не зробили ту жахливу помилку, бо сама полюбила хлопчика, а про їхню дружбу й стосунки з чоловіком можна казки писати. Постійно все разом роблять, і син його дослухається, ніколи нічого поганого не скаже. Не може тепер мама налюбуватися тим, як чоловік помолодів поруч з сином, і який у них красивий та розумний хлопчик росте!
Розповідаю я вам про лист цієї жінки не просто так, а щоб кожен зміг навчитися на її помилках й не робити їх у майбутньому.