Похід до гiнeкoлога, який я ще довго не зможу забути!

Відразу за мною зайняли чергу молода пара, двом не більше 20 років. У лiкарні було тихо, а вони не шепотілися, тому я чула всю їхню розмову. Стало зрозуміло, що дівчина вагітна, вони чекають доньку, але от поведінка хлопця мені зовсім не подобалась, поводив себе, як мала дитина або гіперактивний підліток.

Зайшли вони без бахіл і дуже забруднили ідеально чисту підлогу, але зауважень їм ще ніхто не робив, бо ні лікаря, ні медсестер не було поруч, а я не хотіла брати це на себе. Спочатку вони сиділи й хихотіли, а потім їм стало нудно, й вони почали ходити біля кожного кабінету, читаючи імена та прізвища лікарів та намагаючись знайти щось «круте» для своєї доньки.

⁃ Назвімо її Абдула? Як прізвище у цього лікаря?! – хихотів голосно хлопець.

⁃ Ні, ні, краще вже Парафія, он хірург Парафійов!

Через кілька секунд вони знову сіли поруч і хлопець, мов мене тут і не має, почав притискатися до своєї дівчини. Затискав її й так дивно сопів, що я вже хотіла порадити йому разом перевіритися на гайморит, поки у лікарні, бо якось це нездорово.

Дівчинці було ніби нормально, вона нічого не говорила, а от мене аж нудило від дій її хлопця, у мене саме у розпалі тоді був токсикоз.

Не знаю, що він робив далі, бо мені будо огидно дивитися, та всі крісла, а вони були з‘єднані, почали труситися разом з парочкою, мовчу вже про те, які дивні звуки видав молодий чоловік.

Минуло кілька хвилин, і все утихомирилось, коли по коридору йшла старенька жіночка, і хлопець вирішив пожартувати про те, що це, мабуть, ще одна вагітна і її варто зайняти чергу за ними. Дівчина відразу ж голосно розсміялась з такого «жарту».

Не минуло й хвилини, як хлопець почав дратуватися, бо лікаря довго не було, а він уже зголоднів. Дівчина його намагалась заспокоїти, обіцяючи приготувати пельмені. Він погодився чекати далі, лише взявши з нею обіцянку, що вони їх посмажать і заправлять оцтом.

Вистачило його спокою лише на хвилину, а потім він голосно розсміявся й повідомив, що вони не виховуватимуть новонародженого, тому що їхні мами просто цього не допустять. Я ледь стримала сміх, бо це єдине з чим я була згідна з хлопцем на всі 100%.

А потім раптово двоє молодят притихло, і я навіть зацікавлено кілька разів оберталась у їхній бік, а вони лише дивилися заворожено на екран телевізору, де показували немовлят, як їх потрібно годувати та як міняти підгузки.

Коли їхнє захоплення телевізором минуло, вони двоє знудилися і прийшли до спільного рішення, що повернуться сюди завтра, бо сьогодні у них зовсім немає часу й бажання чекати далі.

Не знаю, але чекали ми не довго, ну, мені так здалось, тому що весь цей час я провела в очікування того, що мені скаже лікар і чи все буде добре з моєю дитинкою. Надіюсь, ці двоє теж зміняться, коли у них з‘явиться малюк, й зрозуміють, яка на них лягла відповідальність.