ЖИТТЯ

Поки я заробляла гроші за кордоном, намагаючись забезпечити родину всім, мій чоловік знайшов собі ще одну сім’ю

Одружилися ми з чоловіком майже одразу після закінчення школи. Це було кохання з першого погляду, і я була щаслива, що ми так надовго змогли його зберегти, незважаючи на те, що мені довелось майже 10 років працювати за кордоном. Та виявилося, все не так, як я гадала…

Якось в 11 класі до нас перевівся хлопець з іншого міста. Я побачила його і зрозуміла, що пропала. Сергій був високим, струнким та неймовірно привабливим. Його зелені очі, напевно, розбили не одне дівоче серце. І мали б розбити й моє. Та сталося так, що й він звернув на мене увагу. Ми почали зустрічатися, а як закінчили школу й стали повнолітніми, таємно побралися.

Реклама

Мої батьки були не в захваті від того, що ми одружилися так рано, та й узагалі не одобрювали того, що я зв’язала свою долю з Сергієм. Його рідні також не дуже гарно ставилися до нашого таємного весілля. Та ми ні на кого не зважали.

Реклама

Невдовзі я завагітніла, так з’явилася наша донечка. Потім з’явився перший син, а через декілька років ще й другий. Увесь цей час (майже 10 років) я пробула в декреті. Навчання в університеті здобула заочно, та влаштуватися на роботу, не маючи досвіду, та ще й з трьома дітьми було дуже важко. Згодом я стала вихователькою в приватному садочку. Стала нормально заробляти. Чоловік мій, як і раніше, працював у великій фірмі, робота його була пов’язана з логістикою, тому він часто був у від’їздах.

Так проминуло понад п’ять років, а потім наш садочок просто ліквідували – власник пояснив, що вихованців стало зовсім мало й справа перестала приносити дохід. Я знову мала шукати собі роботу, адже старша донька майже закінчила школу, треба було її вивчити, а потім ще й двох, а це великі гроші. Та і якось хотілося допомогти влаштуватися дітям у житті, а не просто відпустити у «вільне плавання».

Тоді подруга запропонувала мені їхати в Італію, доглядати за старенькими. Якраз її напарниця звільнилася, тому було гарне місце з чудовою зарплатою. Мінялися ми кожні три місяці. Я погодилася. Вважала, що почну й на Батьківщині роботу, тому це не затягнеться надовго. Та я помилялася. Через декілька років звільнилася й моя напарниця, тому я працювала далі сама. Так минуло майже 10 років.

За цей час ми начебто не віддалилися з чоловіком. Ми освоїлися в новітніх технологіях: ноутбуки, смартфони, скайп, вайбер. Ми використовували багато месенджерів, часто спілкувалися, кожного дня, окрім повідомлень, ще й відеодзвінки. Я була впевнена, що він мене кохає, як і я його.

За час на заробітках я встигла не тільки накопичити трохи грошей, а й вивчити дітей, дати їм кошти для старту власного бізнесу або купівлі квартири. Ми відсвяткували два весілля. Тепер у старших дітей були свої родини, а донька подарувала нам чудового онука, молодший завершував навчання і вже почав власну справу. Чоловік мій працював у тій же фірмі, але тепер мав кращу посаду та більшу зарплату. Виїжджав він тепер тільки раз у декілька місяців, надовго, проте до одного й того ж міста, мав там друзів і навіть кума. Життя налагодилося, і чоловік сказав, щоб я поверталася додому.

Я була дуже щаслива, що більше не треба їздити за кордон. Та ще й будинок у нас –повна чаша, діти всі гарно влаштовані, чоловік працює. Чого ще можна було б бажати? Стосунки в нас стали ще теплішими, ще кращими. Тож я вважала, що більше мені бажати нічого.

Одного разу коли чоловік поїхав у чергове відрядження, я вирішила зробити йому сюрприз і приїхати до нього. Адже дітей у нас маленьких не було, я вже не працювала, тож що могло мене втримати, а так ми були б весь час поруч.

Я підтримувала зв’язок з чоловіком, тож знала, що він має бути в офісі на нараді. Я направилася туди, та виявилося, що мого чоловіка там не було. Мене направили до голови офісу. Ним виявилася приємна жінка, дуже гарна й молодша за мене років на 10. Вона запросила мене до кабінету, бо не дуже розуміла, що я від неї хочу. Зайшовши до приміщення, я побачила на столі цієї жінки фото – на ньому були зображені мій чоловік та вона в обіймах один одного, очі в них палали, тож не було сумніву, що вони закохані.

Я запитала в жінки про фото. Вона розповіла мені, що це її чоловік, тільки вони не хочуть штампи в паспорті ставити, живуть так. Жінка сказала, що її чоловік – неймовірна людина, дуже добрий, уважний, чуйний, за 5 років ні разу не забув жодної дати, влаштовує їй сюрпризи, власне, ідеальний чоловік. Я послухала, а потім просто пішла. Я вже нікого не чула й не бачила, й нічого не почувала.

Звичайно, інша «дружина» мого чоловіка розповіла йому про мій прихід, він усе зрозумів. Почав мені телефонувати, писати, просив його вислухати, навіть мене почав звинувачувати в тому, що сталося. Отож, я гадала, що в нас усе добре, а виявилося. Я не могла перестати думати про вчинок чоловіка. Поки я заробляла гроші за кордоном, намагаючись забезпечити родину всім, мій чоловік знайшов собі ще одну сім’ю. Не могла зрозуміти, у чому винна, що зробила не так.

Я подала на розлучення. Коли чоловік повернувся, я попросила його розповісти дітям, що сталося. Вони стали на мій бік. Тепер я не спілкуюся вже з колишнім чоловіком, і троє моїх дітей також. Я просила, щоб вони пробачили батькові, та вони кажуть, що це їхній вибір. Колишній переїхав з нашого міста, тож як він тепер ми не знаємо.

Реклама

Також цiкаво:

Close