Поки я заробляла сину гроші на квартиру за кордоном, він вирішив одружитися з набагато старшою за нього жінкою, до того ж з дитиною! Я сказала, що ніколи не благословлю цей шлюб, але син вперше пішов мені наперекір, заявивши, що я не маю права керувати його особистим життям!

Коли мені було 25 років, я вийшла заміж. За рік з’явився наш син, а ще через рік чоловік покинув мене з дитиною. Виявилося, що в нього була ще одна «сім’я» в іншому місті. Його коханка завагітніла, тож він вирішив одружитися з нею. З того часу я про чоловіка нічого не чула. Я змогла сина виховати сама, та коли він закінчив школу, змушена була все ж таки поїхати на заробітки.

Після розлучення мій уже колишній чоловік швидко забув, що в нього є ще одна дитина. У перші пів року він ще висилав якісь гроші, приїздив навіть двічі, а потім, коли народилася його друга дитина, зовсім перестав згадувати про сина. Я намагалася не зважати на це, але потім за порадою матері все ж таки звернулася до суду. Ми довго сперечалися, назначили суму аліментів, але колишній чоловік платив їх разів зо два на рік.

Тоді мене підтримали мої батьки. Я знову повернулася до них, разом з дитиною. Цілий рік батьки мене утримували, а потім син пішов до садочка, а я вийшла на роботу. Завдяки моїм батькам ми справлялися. Але через 10 років не стало мами, а ще через 2 – тата. Так ми з сином залишилися вдвох.

Коли син закінчував школу, то я зрозуміла, що не зможу тягнути і його навчання, і забезпечувати нас повністю. Тим паче я хотіла, щоб у сина був гарний старт у житті. Тоді ж я й вирішила, що поїду на заробітки за кордон. Коли син закінчив школу, я поїхала до Польщі.

Я вирішила, що оплачу сину навчання повністю, зроблю ремонт в уже моєму будинку (залишився мені після батьків), потім зароблю сину на квартиру, і можна повертатися. Подруга влаштувала мене на гарну роботу, я стала заробляти за місяць стільки, скільки на Батьківщині за пів року!

Уже через рік я назбирала синові на навчання, за всі п’ять курсів. Потім почала збирати гроші на ремонт власного будинку. Через два роки я змогла не тільки оновити ремонт, а й купити нові меблі й техніку. Я була щаслива й почала відкладати синові на квартиру. З цим справа пішла трохи гірше, адже син навчався в столиці, і квартиру хотів мати саме там.

Я рідко приїжджала в рідне містечко. Проте з сином спілкувалася щодня за допомогою відеодзвінків. Він розповідав мені, як у нього справи в університеті, як він влаштувався на роботу онлайн. Та чомусь він ні разі ні слова не сказав про свою дівчину! Тільки на четвертому курсі він повідомив, що зустрічається з однією дівчиною вже рік і хоче з нею одружитися. Я сказала синові, що це зарано, що їм варто обом подумати, вона ж також, напевно, ще студентка. І тут син мене просто шокував: виявилося, що його обраниця майже на 10 років старша, та ще й має дитину від попереднього шлюбу!

Я сказала синові, що ніколи не дам свого благословення на цей шлюб, а він мені відповів, що він цього й не потребує! Щоб я не лізла в його особисте життя, і він сам вирішить, з ким і коли йому женитися.

Я відразу ж взяла відпустку на місяць та поїхала додому. Я провела ще одну серйозну бесіду з сином. Я привела всі можливі аргументи, але він мене й слухати не хотів. А далі син знову сказав те, що мене вразило.

Син відповів, що дуже кохає Юлю, що вона гарна, добра та інтелігентна дівчина, а її син – просто чудо. Син сказав, що Юля не винна в тому, що її перший чоловік виявився таким покидьком, і що Юлін син у цьому також не винний. А далі син сказав, що йому дуже б хотілося мати батька, хоч і нерідного, щоб він міг потурбуватися про нас, і щоб був поряд зі мною, щоб вирішував мої проблеми, і я не була змушена їхати за кордон на заробітки.

Слова сина мене розчулили, проте я не схилили на бік його Юлі. Я порадилася з подругами й вирішила діяти кардинально. Я дізналася, де живе ця Юля, і виявилося, що вона з нашого рідного містечка (ось чому він більше не наполягав, щоб ми йому купували квартиру в столиці, і тут ця дівчина зіграла свою роль!). Я вирішила піти до Юлі й поговорити з нею.

Я купила смаколиків, декілька недешевих машинок для сина Юля та поїхала. Двері мені відчинила зовсім молода дівчина, принаймні мені так здалося, але виявилося, що то і є Юля! Майже відразу до мене вибіг маленький хлопчик. Він привітався, а потім запитав, чи не для нього ці машинки. Я віддала хлопцеві подарунок, і він почав так щиро радіти й дивуватися, що я не могла не милуватися ним:

– Ой, це саме такі машинки, як я хотів! Пам’ятаєш, мамо, а ти сказала, що в нас на них немає грошей! А бачиш, тепер у мене є такі машинки! А ви, тітонько, чарівниця, так?

– Ні, синку, я не чарівниця.

– Тоді ви – моя бабуся, так? Так, я точно знаю.

І хоч Юля й далі дивилася на мене насторожено, проте запросила на чай. Далі я пам’ятаю, як тільки гуляла в машинки з маленьким сином Юлі. Ми чудово провели час. Син Юлі справді був дуже вихованим, чемним хлопчиком, і з ним мені було так цікаво! А ще він був дуже схожим на мого сина!

Після двох годин гри ми з Юлею все ж таки випили чаю. Я дізналася про її невдалий шлюб (її чоловік виявився точно, як мій), про те, як загинули її батьки, а вона залишилася зовсім сама. Як вона зустріла мого сина й закохалася з першого погляду… Я зрозуміла, що Юля справді дуже вихована, скромна та добра дівчина. І я вже була не проти їхнього шлюбу, та, звичайно, вирішальна роль в цьому належала Артемкові, якого я вже вважала своїм онуком.

Через декілька місяців Юля та мій син одружилися. Зараз Ігор працює, а Юля вже в декреті, ми чекаємо на появу онучки. Я вже не їжджу на заробітки за кордон, я знайшла собі тут роботу й весь час поруч зі своїми дітьми. Тепер я щаслива й дуже радію, що тоді передумала й не завадила щастю свого сина!