Пошкодували безпритульного хлопчика й пустили погрітися до нас, а він нам у магазині таке учинив….

Літом я пішла працювати у магазин косметики, щоб заробити на подорожі та допомогти батькам оплатити моє навчання і щодня я буда змушена спостерігати одну й ту ж картину з безпритульним хлопчиком.

Хлопчик в обідраному одязі (на вигляд років одинадцяти) щодня приходив на одне й теж саме місце (неподалік від магазина, де я працюю) і жебракував.

Одного дня погода була дуже паскудна і я б нізащо не вийшла на вулицю, якби не робота. Було холодно, похмуро й безперестанку лив дощ, але хлопчика це не засмутило і він знову прийшов на своє місце. Нам з колегами стало щиро його шкода й ми покликали його до нас на чай та погрітися.

Старий та брудний одяг ховав за собою милого та доброго хлопчика, якого ми нагодували та напоїли найсмачнішим чаєм (за його словами, бо “бабуся купує лише ромашковий”).

Він нам й розповів, що звуть його Іваном і живе він зі старою бабусею. Про батька свого він нічого не знає, а мами його не стало кілька років тому. Раніше старша сестра працювала й допомагала виживати, а тепер вийшла заміж в іншому місті й забула про них.

До вечора він сидів з нами, а потім ми разом рушили додому, виявилось, що нам в одну сторону. Цей ввічливий хлопчина ще розповів мені чимало веселих та цікавих історій, а коли ми прощалися, то я міцно його обійняла й сказала, щоб він приходив до нас у гості у магазин.

Наступного дня, хлопчик прийшов пізніше звичного, але спочатку зайшов до нас, приніс кожному по булочці, що його бабуся спекла і велику банку соку, яку вони закривали минулого року.

Майже всі колеги у той момент розплакалися, бо не могли дивитися на хлопчика, що так мало має, а так багато віддає…