Прожила я зі своїм чоловіком Василем Івановичем майже півстоліття разом. Вже життя один без одного не уявляли. У горі й у радості – все пліч-о-пліч.
Тоді якраз був Спас. Думала, почимчикуємо з моїм стареньким до церкви. Освятимо медок, сухоцвіття. А потім будемо сидіти за столом, смакуватимемо рулеликами з маком. Та доля вирішила інакше.
Василю Івановичу напередодні Маковія погано стало. Швидка його забрала до лікарні. Я не відходила від нього ні на мить. Дуже втратити свого чоловіка боялася. Вже санітарочка мені принесла супчик з бутербродом, щоб я без сил не впала. А я боялась, що відійду на хвильку – і Василь покине мене назавжди.
Лікар повідомив страшну звістку: моєму чоловіку потрібні ліки, та вони дуже дорогі. Лише так можна мого дідуся врятувати. Я ледь не завила від відчаю. Де ж нам гроші такі взяти? Ми пенсіонери. Дітей у нас не було. Родичі теж у нас небагаті.
Поверталася додому у сльозах. Зустріла сусіда Павла:
– Тьотю Галю, чому Ви плачете? Що сталося у Вас?
– Біда у нас, Павлику, біда! Василь Іванович у лікарні. Щоб полегшити його стан, необхідні ліки. А в мене грошей на них немає. Дорогі вони.
– Так давайте я допис у соціальній мережі виставлю. Люди допоможуть. – сказав Павло.
Я тільки рукою махнула. Грошей треба було багато. Бо курс лікування тривалий. Та й хто захоче старій людині допомагати? Віджили ми своє вже.
Через декілька днів біля палати на мене чекали чоловік та жінка. Вони були елегантно і вишукано одягнені.
– Доброго вечора! – промовила жінка. – Тьотю Галю, а Ви мене не впізнаєте?
– Ні. – я не могла впізнати, хто це був.
– Я – Євгенія. Я раніше жила по сусідству. Ми – ота багатодітна родина Ткаченків. Ви нашим сімом діткам завжди солодощі приносили, звали до себе на вечерю.
Нарешті я згадала. Так, у нас з чоловіком тоді були гроші, а діток не було. Тому ми постійно намагалися цій багатодітній родині щось дати. На свята дарували діткам речі та іграшки. І майже щодня – печиво та фрукти.
– Галино Микитівно, не хвилюйтеся. Я повністю оплачу лікування Василя Івановича.
– Женю, ми ж для тебе чужі люди. Звідки у тебе такі кошти?
Озвався її чоловік Петя:
– Тьотю Галю, та ми ж у Німеччину переїхали. Влаштувалися на добре оплачувану роботу. А в соціальній мережі прочитали, що Василю Івановичу допомога потрібна.
– Ви нам допомагали, а тепер – наша черга прийшла допомогти вам за ваше серце добре!
Сім’я Ткаченків повністю взяла на себе всі витрати за лікування Василя. Я їм щиро вдячна за допомогу в таку скрутну хвилину. Вони врятували мого чоловіка.
