Повернувшись додому після роботи, я виявила пустий холодильник, де ще зранку було їжі на два дні. Відгадка дивного зникнення занесла мене подумки у моє дитинство

Оскільки я цілими днями на роботі, то про те, щоб моя сім’я була нагодована, я повинна турбуватися заздалегідь. Зазвичай, я готувала їжу на декілька днів, щоб у мене був час на відпочинок.

Мій чоловік дуже любить, як я готую, тому навіть позавчорашня каша з котлетою розміталася за декілька хвилин. Для таких їдоків готувати було приємно. Я ніколи не чула ніяких докорів ні від чоловіка, ні від дітей.

У свій черговий вихідний, він якраз припав на середу, я нагодувала так, що вистачило б і на суботу, доки я прийду з роботи. Все-таки до обіду діти їдять у школі, а після школи – домашню їжу. Оскільки субота – вихідний день, то і їжі їм потрібно більше. Я все розрахувала.

У п’ятницю приходжу з роботи, а холодильник пустий. Навіть повечеряти немає чим. Спочатку я засмутилася, адже п’ятниця видалася непроста. Я дуже втомилася на роботі, а тут ще й вдома немає відпочинку.

На мої запитання, де ділися продукти, ніхто не відповідав. Аж тут донька з сором’язливим поглядом зізналася, що приводила додому своїх подружок, і вони разом усе з’їли. Вони поспішали на позачергове тренування перед танцювальним конкурсом, тому не всі мали змогу поїхати на обід додому.

Спочатку в мене виникло бажання накричати на доньку і покарати її за таке марнотратство. Але я взяла себе в руки, вирішила трішки прилягти та поринула у спогади свого дитинства.

Моя мама теж дуже любила куховарити. Одного сонячного дня ми з сестрою гуляли з однолітками на вулиці у волейбол. Ми всі так захопилися грою, що не помітили, як настав час обіду. Ми жили найближче до волейбольного поля, тому запросили подруг до себе на частування, щоб потім швидше продовжити наш невеличкий «турнір».

Звичайно, що ми не думали про те, що мама старалася для своєї сім’ї. Нам було так приємно, коли дівчата починали вихваляти страви нашої матусі. Вона дійсно була кухарем від Бога. Коли ми запитували в неї, в чому її секрет приготування, вона загадково посміхалася і казала, що додає до кожної страви крапельку любові.

Найсмачнішою маминою стравою ми вважали голубці. Оскільки продукти для приготування були домашнього виробництва, то це додавало особливого аромату. Капусту на городі ми з сестрою власноруч поливали влітку. М’ясо ми теж не купували в магазині, а вирощували вдома свиней та птицю.

Голубці мама готувала по-особливому. Листочки капусти вона старанно пропарювала, готувала начинку з фаршу, рису та спецій на свій смак. Завертала все це конвертиком і обжарювала на слабкому вогні. Після того, як з’являлася золотиста скоринка, мама перекладала вироби до великої каструлі, додавала підливу і тушкувала.

Аромат від маминих голубців розносився по всій вулиці. Сусіди вже знали мамину «коронну страву», тому тільки облизувалися. Того літнього дня у нас вдома були саме ці голубці. Оскільки після фізичного навантаження ми всі зголодніли, то не помітили, як з’їли майже цілу каструлю голубців. Але ж як подруги вихваляли нашу маму. Заради таких слів навіть не шкода було тих частувань.

Прийшовши додому, мама все дивувалася, як ми змогли стільки з’їсти. Турбувалася, чи у нас все гаразд із самопочуттям. Адже від такої кількості їжі могло нудити.

В цей момент, лежачи на дивані, я посміхнулася, адже, як ніхто, зрозуміла свою доньку. Я уже мала план на вечір, як з користю його провести. Я запросила своїх дітей зі мною на кухню, щоб приготувати голубці за бабусиним рецептом. Нехай тренуються, адже з ними теж може статися така історія в дорослому житті.