ЖИТТЯ

Повернувшись з apмії, я одружився з дівчиною свого б0йового товариша, хоч ніколи раніше її не бачив

У вісімнадцять років мене одразу забрали до apмії. В прямому сенсі слова. Вчора я з друзями відзначав свій день народження, а на наступний день вже тримав в руках noвістку до місцевого відділення Biйськового кoмicаріату. Варто сказати, що я й сам збирався йти до apмії. Адже іншої роботи тоді не було, а помітивши, як хлопці мого віку не маючи, чим зайнятися, почали cnuватися, вирішив не йти їхнім шляхом.

Служба пройшла майже не помітно. Через рік я підписав військовий контракт разом зі своїм другом, якого знайшов у частині. Хто ж знав, що саме нас закинуть у гарячу точку. Не раз ми з ним рятували один одному життя. Навколо відбувалося таке, що не можна було розслабитися хоч на секунду.

Мій товариш, або краще сказати побратим, мав кохану дівчину. Постійно отримував від неї листи та фотографії, які акуратно зберігав у кишені біля серця. Мріяв про те, що коли повернеться додому, то одразу зробить їй пропозицію.

Реклама

Не зробив. Не дали. За кілька тижнів до того, як ми повинні були повернутися, у нього вцілив в0рожий снайпер. Прямо в серце. Для мене це був удар. Я дивився на його Mepтве, нерухоме обличчя й бачив себе. Звісно ж, що й до цього в нас були втрати. Але тут я побачив друга. Світ перевернувся. Я вирішив, що вистачить з мене гри у  вiйну. Листи від його подруги та один від нього, який він ще не встиг їй відправити, я забрав собі, щоб потім віддати їй. Вирішив, що востаннє допоможу своєму товаришу.

Командир, побачивши мій психологічний стан, відпустив мене зі служби раніше. Місто, в якому мешкала дівчина мого покійного побратима, було по дорозі додому. Я не знав, що їй скажу, коли побачу, але розумів, що це потрібно зробити. Я швидко знайшов потрібну мені адресу. Але двері ніхто не відчинив, тому вирішив чекати у під’їзді. Навіть трошки заснув. Прокинувся від того, що хтось на мене кинувся, почав обнімати. Я підняв голову з колін та побачив розчароване обличчя молодої дівчини в високому гольфі. Вона відсапнулася від мене наче хто вдарив її струмом. Ми кілька секунд дивилися один одному в очі, аж раптом вона заплакала та майже крикнула: «Що з ним?»

Я мовчки дістав з кишені пошматовані кулею листи від неї та один вцілілий лист від товариша. Тремтячими руками вона взяла купу паперу та нервово зім’яла його пальцями. Це вже була істерика. Я забрав в неї ключі від квартири та підтримуючи її завів всередину. На кухні знайшов воду та почав заспокоювати. Лише через пів години ми змогли нормально поговорити. Виявилося, що через бюрократію ні вона, ні його рідні ще не отримали повідомлення про смерть. Я розповів дівчині, як загинув мій друг та її хлопець.

Того дня я не залишив її саму. Ми всю ніч просиділи на кухні та розмовляли про дорогу нам людину. Не поїхав я й на наступний день. А далі все закрутилося. Зараз минуло вже понад десять років, як ми одружилися. Маємо дітей. Й лише вчора батьки мого друга (які добре поставилися до того, що ми одружилися) сказали, що на пошту прийшла телеграма про смерть їхнього сина, якого вже давно поховали.

Реклама

Також цiкаво:

Close