ЖИТТЯ

Повертаючись після роботи, я побачила у дворі бліду дівчинку, яка тряслася від холоду та голосно кашляла, вона була без мами й дуже сумна

Нещодавно я розійшлася зі своїм громадянським чоловіком, разом ми прожили три роки, але він ще не був готовий до дітей і заміж мені так і не запропонував вийти. Я кохала цю людину, і всі ці роки допомагала йому у розвитку власного бізнесу, однак наші інтереси та плани на майбутнє не збігалися, і я пішла від нього.

Біль розлуки пройшов, і я облаштовувала своє життя самостійно, без чоловічої допомоги  винайняла квартиру, влаштувалася на улюблену роботу та завела собаку, про яку мріяла всі ці роки. Тепер у моєму житті гармонія, і я не шукаю пригод та надійного плеча, за яке можна сховатися, проте мені в той момент дуже не вистачало дитини. У свої 26 років я боялася, що вже ніколи не стану мамою.

Реклама

Одного вечора, повертаючись додому з роботи я почула на дитячому майданчику біля свого під’їзду кашель малої дитинипоглянувшись в її сторону я побачила таку картину: маленька дівчинка сиділа на лавочці, скоцюрбившись від холоду, вона плакала та мерзла, обнімаючи свою іграшку. Дорослих біля дитини не було, і я не роздумуючи підійшла до неї та спитала, що сталося, і чому вона сама.
Дівчинку було звати Настя, їй чотири рочки, й вона загубилася, бо мама ніколи за нею не наглядала, коли та гралася на вулиці. Мені стало страшно за дитину, та й шкода її, тому я взяла її на руки та понесла до своєї квартири.

Реклама

На порозі нас зустрів мій Жора  собачка та вірний друг. Я заварила чай Насті, переодягла її в чистий одяг та вклала спати. Як виявилося, весь одяг дитини був дуже брудним, і від нього неприємно пахло. Мені стало шкода маленьку, і я люто зненавиділа її маму, адже як можна допустити, щоб твоя дитина залишилася посеред ночі на вулиці. Тоді я вирішила, що не буду телефонувати в поліцію, бо на вулиці темно, а Настя втомлена і замерзла  нехай спочатку поспить в теплі.

З самого ранку, поки моя нова гостя спала, я пішла вигулювати Жору і водночас купила Насті новий, чистий одяг та солодощі. Повернувшись, приготувала їжу та пішла будити дитину. Коли вона снідала, я набрала номер поліції та пояснила їм ситуацію, сказали, що незабаром будуть. Щоб не травмувати дитину, я почала їй розказувати:
“Настусю, скоро приїде дядя поліцейський, бо нам треба знайти твою маму і повернути тебе додому, ми зробимо це швидко, і тобі не варто нічого боятися”.
Але дівчинка переляканим голосом сказала:
“Моя мама завжди ходить в гості, а я сама гуляю вулицею, а у вас тут так тепло і гарно, що я вже не хочу додому. Можна мені залишитись тут назавжди?”.

Ці слова влучили мені прямо в серце, я обняла міцно-міцно цю милу дівчинку і знову пообіцяла, що все буде добре.

Поліція приїхала швидко, вони розпитали мене про всі деталі та для початку повезли мою дівчинку в дитячий будинок. Настя на прощання заплакала та обняла мене, а потім Жору, ці двоє відразу подружилися.
Після зустрічі з Настею, я весь день не могла нормально працювати, думала тільки за неї та її внутрішній стан. Наступного дня я зателефонувала в поліцію та зустрілася з дільничим, який забирав її від мене. На щастя, чоловік виявився добрим та дав мені адресу дитячого будинку, щоб я могла провідати Настусю.
Того ж дня я поїхала туди, мене впустили до дівчинки, й вона зустріла мене такими словами:
“Я така рада, що приїхала ти, а не мама!”.

Я не знала, що їй відповісти на це, а лише міцно обняла, і ми разом заплакали.
Так, я навідувалась до неї щодня, вже встигла познайомитися з директором та домовитися про те, що можу вільно приходити. Одного вечора, коли я зайшла у свою квартиру, мене з головою накрила шалене відчуття самотності, мені так бракувало моєї Насті! Хоч я і знаю цю дитинку всього два тижні, але вона мені стала наче рідною, відчуття таке, ніби це я її народила. Тоді я остаточно вирішила, що будь-якою ціною вдочерю свою дівчинку. Я спала і мені снилися її маленькі рученята, карі очі та шовковисте волоссячко, а який у неї голос! Наче персонаж з мультику, така кумедна і… сумна.
Я не хочу, щоб вона так часто плакала і сумувала, тому наступного дня після роботи знову пішла в дитячий будинок, відразу до директора. Мені не терпілося дізнатися історію Настусі та про особистість її мами.

Директор розповів:
“Наскільки мені відомо, цю жінку вже одного разу позбавляли прав на двох старших діток, зараз вони проживають в іншій сім’ї. А щодо Насті, то тут історія така: дитина майже щодня залишалася вдома сама, а щоб не нудьгувати, часто йшла на вулицю та бродила дворами, тому ви, можна сказати, врятували її того вечора, бо рідна мама так і не помітила б її зникнення  вона тільки й робить, що пиячить з чоловіками. Зараз йде процес, так що скоро ту жінку, напевно, позбавлять батьківських праві на Настю”. Так і сталося, і я тут же почала збирати документи на всиновлення.

Я одночасно ненавиділа та дякувала тій жінці за доньку, бо, на жаль, тільки за таких обставин ми з Настею зустрілися.
Так, перші два місяці я брала до себе Настю тільки на вихідні, а коли документи офіційно були оформленні, моя донечка залишилася зі мною назавжди.

Вона у мене єдина дитина, зараз мені 43 роки, я так і не вийшла заміж  зайнялася кар’єрою та виховання дочки. Моя Настя зараз отримує вищу освіту, вчиться на відмінно та допомагає мені в усьому. Я щаслива, бо доля подарувала мені дитину, яка поважає мене і стала мені справді рідною, ми з нею як подруги  ділимося всіма секретами, вона часто мені каже: “Мамо, ну що б я без тебе робила?”. А я тільки мовчу та посміхаюся, бо навіть думати не хочу, що було б в іншому випадку.

Реклама

Також цiкаво:

Close