Життя влаштоване так, що за все і завжди ми змушенні платити. Варто не забувати, що кожен наш вчинок тягне за собою наслідок. Наслідок може настати й через декілька років.
Андрій сотий раз заходив на сторінку у фейсбуці до Ані, гортав стрічку та її світлини, коментував, нервово очікував на відповідь, але марно. Ображається чи ні? Стільки часу пройшло, могла б і пробачити. Та жінка і не ображалася, вона просто забула про Андрія, а по-іншому ніяк.
Пам’ятається, Аня не випускала його з обіймів. Ніби весь світ на їхній стороні, та це щастя триватиме вічно. Дівчина наївно думала, що світ сповнений тільки добром та щастям, а люди в ньому хороші, совісні. Хлопець задарював Аню квітами, промовляв нескінченно ніжні слова, казав компліменти, які не могли не тішити її.
Одного сонячного дня цій історії прийшов кінець. Тоді Аня захворіла та й настрою не було. До неї прибігла Світлана, її подруга. От так вони сиділи та щось про своє, і тут Світлана каже:
– Сьогодні планую прогулятися, так хотіла одягнути своє плаття, а там змійка порвана. Можеш позичити мені своє, будь ласка?
– Та, звісно. Все одно хвора, нікуди з хати не вийду. Сама йдеш чи з кимось?
– Та так, не важливо то все!
Почувши таку відповідь, Аня не образилася, подумаєш, може соромиться. Байдуже. Але коли почула гуркіт мотоцикла, серце замверло, адже в селі такий гуркіт є в одного мотоцикла, і він належав її Андрійку. Дівчина швидко вискочила у вікно і побачила, як Андрій їде зі Світланою, одягненою в її плаття, на мотоциклі. А та так вже до нього тулиться, обіймає. Тепер зрозуміло, з ким подруга мала “прогулятися”.
Саме того дня Аня і зняла рожеві окуляри з очей, ілюзія щастя. Світ виявився не таким вже й безтурботним. Через тиждень Аня дізнається, що при надії. Вона приймає рішення нічого не казати Андрію, та буде сама ростити дитину.
Ідучи з магазину, дівчина зустріла свого коханого і все-таки розповіла йому про вагітність. На це він сказав:
– Мені байдуже, я ще молодий, гуляти хочу. Поки мені жінка та дитина не потрібні.
Невдовзі хлопець поїхав жити у місто. Світлана приходила до подруги, вибачалася, запевняла, що не знала про вагітність. Проте Ані було байдуже, слухати не хотіла і нічого не говорила у відповідь.
Згодом Аня народила донечку. Попри свою гордість, написала лист батькам Андрія, бо де він проживав, не знала. Потім їй прийшов лист, що в Андрія є вже своя сім’я, і він не визнає, що у нього є ще донька. А особливо образили дівчину ці слова, їх написала мама хлопця: “Ти вже не перша. Тому радій, що маєш доньку. Рости її самотужки, ми тобі не збираємося допомагати!”
Після цього Анна не знала, як вірити людям. Через біль, образу, розпач, вона пересилила себе та забула про існування Андрія. Відтепер її статус — матір-одиначка. Влаштувалася на роботу, займалася вихованням дитини. Нікого з чоловіків до себе не підпускала, не вірила їм більше, а до неї не один чоловік пробував залицятися, проте одразу отримував відсіч.
Пройшов час дочка вже підросла, Аня залишалася самотньою. Раптово через інтернет її знайшов Андрій. Він постійно пише їй, розповідає, яка красива донька. Кожного дня одне й те саме.
Та жінка вирішила твердо, що буде ігнорувати. А для чого? Нема сенсу. Усе вже в минулому. Нема їм більше про що говорити. Аня відпустила образу на Андрія, але до серця йому вхід заборонений навіки.
