Позичили гроші на лiкyвaння батька чоловіка й тепер повинні слухати, які ми погані, що прохаємо їх повернути

«Прошу тебе, Богдане, позич мені ще кілька тисяч гривень! Батькові на обстеження потрібно, у нього зі здоров’ям щодня все гірше, а в мене ні копійки у кишенях!» – зателефонувала сестра мого Богдана з таким проханням до нас на початку осені.

Звичайно, я розуміла й поділяла тягу мого Богдана допомогти стареньким батькам, що ледь свій вік доживали та ту маленьку пенсію. От і цього разу прийняли рішення позичити грошей сестрі.

Наступного ж дня чоловік з горою гостинців, які я готувала півночі, поїхав до рідних, щоб гроші їм позичити та загалом навідатися.

Йшли тижні й місяці, але Оля, сестра чоловіка, ні словом не обмовилась про повернення грошей, та й ми мовчали, як-не-як гроші пішли на обстеження їх спільного батька.

Кілька тижнів тому з заробітків повернувся її чоловік, і ми розраховували хоча б на повернення половини суми, але цього не сталось. Натомість радісні батьки чоловіка повідомили нам, що донька й зять купили собі машину, не дорогу, звичайно, але транспорт залишався транспортом.

Мене це трохи розчарувало, адже ми теж живемо на одні зарплати, а вони у нас середні. Щоб дітям щось купувати й батькам з двох сторін допомогти доводиться постійно економити й шукати можливі додаткові доходи.

Позичили ми його сестрі 6 тисяч гривень, і я попросила у Богдана, щоб він хоч сказав сестрі, щоб та повернула 3 тисячі гривень. Чоловік спочатку намагався відмовити мене від такого бажання, але я переконала його, аргументуючи тим, що нашим дітям буде нічого взути, коли настане весна.

Богдан довго розмовляв про щось з сестрою телефоном, а тоді розповів, що у неї грошей немає. Але окрім цієї новини, вона ще його присоромила й принизила за те, що «вимагає» з неї гроші, які буди витрачені на його ж батьків.

Мене це не на жарт розлютило. Богдан сказав, що більше не проситиме повернути гроші, і я його розумію, але ж чому ми маємо все давати та допомагати їм? Хоча вони живуть у селі, мають постійно свої продукти й зарплати такі ж, як у нас.

Я думала сама зателефонувати Олі, але боюсь зроблю тільки гірше, але й три тисячі для нас великі гроші! Якби нам їх повернули, то я дітей хоча б взула на весну, а так не знаю, на чому зекономити. Ну й де ця справедливість, скажіть мені!