ЖИТТЯ

Пр0міняв дружину на к0ханку, а в результаті залишився ні з чим

Мене звати Андрій. Зараз мені тридцять п’ять років. Живу на найманій квартирі, маю більш менш нормальну роботу. Але ще шість років тому в мене було все, що необхідно для щастя. Шкода, що в той час я так не вважав.

У двадцять чотири роки я одружився з прекрасною дівчиною. Ми зустрічалися з Дашою понад чотири роки. Давно мешкали разом. А щойно я назбирав грошей на весілля, то одразу зробив їй пропозицію. Через рік в нас народилася донечка. Здавалося, що ще потрібно у житті. Батьки подарували нам невеликий приватний будинок з присадибною ділянкою та садочком. Загалом всі колеги та друзі мені заздрили.

Але сам не знаю, як так сталося, що в мене з’явилася коханка. Наша з Дашою дочка в той час вже ходила до садочка та готувалася йти у перший клас. Все почалося з жартівливої розмови. Вероніка лише нещодавно перейшла працювати до нашого офісу. Всього якихось два місяці. Ми зіштовхнулися з нею у кімнаті відпочинку. Вона робила каву. Я сказав якийсь жарт, й в нас зав’язалася розмова. Весь обід ми провели разом. А коли пішли працювати, то мене не полишало відчуття того, що вона десь поряд. На наступний день ми продовжили наше знайомство. Ще за кілька днів після роботи пішли до місцевого бару пропустити кілька коктейлів після важкого робочого дня. Я навіть й не зрозумів, як ми опинилися з нею у ліжку в неї у квартирі.

Реклама

Сказати, що я через це переживав або ж відчував якісь докори сумління, було б не зовсім чесно. Єдине, що було в мене на думці, це коли знову повториться наше побачення, та як зробити так, щоб дружина нічого не дізналася. Весь наступний день я ходив у офісі наче на голках. Мені здавалося, що всі про нас знають.

Так продовжувалося приблизно пів року. Даша почала щось підозрювати після того, як я все частіше затримувався після роботи, приходив додому на підпитку та поставив пароль у телефоні. Після кількох сцен я не витримав та зізнався їй. Сказав, що нам краще розлучитися. На диво, вона не плакала, а лише стримано сказала: «Добре», від якого, по правді сказати, в мене пішли мурашки шкірою. Наступного дня, коли я повернувся додому, то ані її, ані дочки вже не було.

Однак скоро почалися мої тридцять три нещастя. Коли батьки дізналися про все, то так на мене розсердилися, що відібрали ключі від будинку. Мовляв, з коханкою ти там жити не будеш. Начальник вигнав з роботи сказавши, що в офісі давно заборонені стосунки на роботі. А дружина ще й подала на розлучення та аліменти. Вероніка побачивши, що в мене нічогісінько немає, зникла в той же день. Ось так я залишився біля розбитого корита. Лише зараз починаю по трохи оговтуватися. Однак з сім’єю напевно вже ніколи не помирюся.

Реклама

Також цiкаво:

Close