Пр0пало немовля, а мама говорить, що не народжувала!

Я живу неподалік від столиці, у передмісті, тому щодня прокидаюсь раненько, щоб встигнути дістатися до місця роботи, й вже я так давно це роблю, що невільно запам’ятала всіх своїх сусідів, що сідали зі мною у транспорт і інколи навіть хвилювалась за них, що вони кілька днів уже не їздять.

Так само я запам’ятала й одну молоду дівчину не нашої національності, десь зі Сходу, ми разом з нею їхали до метро, а потім губилися там. Взимку ми вже навіть почали впізнавати одна одну і мило посміхатися, а коли весною вона зняла величезне пальто, то я помітила, що дівчина вагітна. У неї був чималий живіт, на вигляд не менше 5-го місяця, і попри це, вона продовжувала щодня їздити у маловмісних автобусах, а потім пробиратися через цілі маси людей на метро. Мабуть, так само як і я, працювала вона ближче до центру, а жила під містом, тому що це набагато економніше.

В один момент я звернула увагу, що на ній немає обручки, хоча і подумала, що більшість молоді зараз відмовляються від старих звичаїв своїх батьків, тому й не носять, і була велика ймовірність того, що вони надають перевагу цивільному шлюбу, хоча її злагідність була схожа на ті нації, де це заборонено.

Потім настало літо, і її живіт став таким великим, що вона ледь підіймалася у маршрутку, не уявляю, як важко потім їй було у метро. Я подумала, що сім’я у них молода, грошей мало, тому вона і продовжує ходити на роботу, щоб ще кілька копійок заробити, бо з таким животиком і пологи ось-ось мають бути.

Через місяць вона зникла. Я про себе навіть її привітала, подумала, що вона народила і зараз насолоджується материнським життям. Час йшов, а я продовжувала згадувати молоду дівчину, все скидала на те, що у мене донька такого ж віку і спрацьовували материнські інстинкти.

Минуло два тижні і тут та ж молода дівчина, але тепер сильно схудла, втомлена, та з великими синяками під очима, що дивилися у нікуди, з’явилась на зупинці. Я ніколи не була пліткаркою, якій потрібно було все знати, але доля цієї дівчинки мене турбувала, особливо те, що її так сильно зламало. Можливо, вона була розчарована від того, що доводиться їздити на роботу, а з дитинкою сидить хтось інший? А може у них є ціла спільнота їхньої національності, та є люди, яким довіряють своїх дітей, як дитячий садок. Але ж щось мало трапитися, що тепер у її очах не було ні краплі радості?

Через тиждень ми були двоє на зупинці, і я наважилась добродушно запитати: «Ви недавно народили, а вже й на роботу ходите! Оце то мами зараз! Урагани!»

– Я не народжувала! – відповіла вона з нажаханими очима – Ви мене з кимось сплутали.

– Та не могла. У вас дуже красиве обличчя, я його запам’ятала, і животик у вас був величезний! До останніх днів перед пологами їздили!

– Ні, не була я ніколи вагітною! – промовила вона і швидко заскочила в автобус, який під’їхав до зупинки.

Відтоді дівчина зникла, більше не з’являлась на нашій зупинці, а я продовжувала щоразу її виглядати.

Мене мучила її доля, як рідної доньки. Чому вона так різко зникла? Невже через мої слова? Чому удавала, що не вагітна?

Будь-яке питання, на яке вона не відповіла приводило мене лише до поганих висновків, і я просто почала переживати за дитинку, яка так легко кудись зникла.