«Правильно казала мені мати! Не треба було з тобою одружуватися! Лeдaщ0 ти, не хочеш нічого робити! Таких ще пошукати потрібно, бо мало таких лінuвих людей на світі!»

Не любила Аня мити посуд. А особливо сильно її дpaтувала ця справа після свят. Тоді посудy стільки, що деколи хочеться просто поpoзбивати її та й вuкинути. Так ще й чоловік, який колись клявся, що буде допомагати мити посуд після святкувань, перестав це робити взагалі.

Замість цього він просто приходив з роботи, лягав на диван і все. Ще просив їсти йому накласти і митися ходив. Наче дитина. Для чого Ані чоловік, який взагалі нічого не робить по дому? Чи він хотів собі прибиральницю? Хоча певно якраз таки хотів. Сам про це завжди жартував. Бо на кожне прохання допомогти чоловік одразу ж сміявся та відповідав, ніби жартуючи:

-Так я ж і одружився лише для того, щоб за мене і посуд мили, і прибирали, і прали.

Наче жартома казав, але саме в цих жартах була велика доля правди. Аня ж ображено відповідала чоловіку:

-Ну звісно, тобі для чого дружина? Тобі треба лише прибиральницю, от і все!

З часом Аня стала помічати, що шкіра на її руках стала дуже сухою, тріскалася та дуже свербіла. Хоча вона і мила все і завжди в рукавицях, проте все-таки вода і миючі засоби час від часу потрапляли на руки.

Сходила до лікаря Аня, той видав діагноз – контактний дерматит. Тепер принаймні на період лікування не можна нічого мити з побутовою хімією. Що тепер робити, Аня не знає і не розуміє. Як Аня має зараз прийти додому та «обрадувати» свого чоловіка та сина, що тепер їм доведеться мити посуд та займатися всім прибиранням.

Спершу жінка склала графік для чоловіка та сина, але чоловік дуже не охоче його дотримувався. Весь час переносив свою чергу на ранок. А потім мив лише по декілька тарілок та й усе. А син слідував спершу розкладу, але в нього не завжди добре це виходило. Всяке бувало. То син забагато миючого для посуду наливав, то затопив кухню.

Зрозуміла Аня, що так діла не буде. Вирішила, що потрібно купити посудомийну машину. Не було сильно багато вільних грошей, але на бюджетну машинку вистачило б. Тому наступного дня Аня пішла в магазин, вибрала посудомийку та домовилася з майстром, щоб той її встановив.

Все було зроблено, проте чоловік по приходу був дуже не задоволений та ходив і бубнів собі під ніс. Мовляв мати його якось мила посуд вручну, а бабця так взагалі холодною мила і без миючого засобу, то чим Аня гірша? Не хотів розуміти, що то її здоров’я врятує, але чоловік ж очікував, що вони телевізор куплять, а не посудомийку.

Аня ж в свою чергу не сказала чоловіку про покупку, бо якраз таки знала, що той буде сильно проти, адже телевізор для нього був набагато важливішим за неї. А добило її те, що чоловік сказав наступне:

– Правильно казала мені мати! Не треба було з тобою одружуватися! Ледащо ти, не хочеш нічого робити! Таких ще пошукати потрібно, бо мало таких лінивих людей на світі!

І як тепер жити з таким чоловіком, який як тільки щось сталося з дружиною і потрібно було зробити вибір в користь її здоров’я – одразу став звинувачувати та обезцінювати все, що дружина раніше для нього робила?…