ЖИТТЯ

Прямо в розпал весілля до нас підійшла молода дівчина з немовлям на руках! Виявилося, що то дитина мого нареченого!

Декілька років тому я покинула рідне село, і з того часу намагаюся не навідуватися навіть до родичів. Коли треба, вони самі приїжджають до мене. А все через колишнього нареченого.

Я єдина дитина в сім’ї, проте батьки мене виховали працьовитою та чесною. Мене ніколи не балували, але батьки завжди були добрі до мене, любили, розуміли та підтримували.

У школі я не мала особливих успіхів, та й до навчання не було великої охоти. Точні науки мені давалися ледве-ледве. Зате домашнє господарство я навчилася вести дуже рано. Уже в 10 років допомагала мамі й корів доїти й пасти, і біля свиней поралася, і курям траву рвала, і на городі все вміла робити. Уже через декілька років я перебрала всі домашні справи на себе, а потім і по господарству маму звільнила по максимуму.

Реклама
Реклама

Після закінчення школи мені батьки відразу повідомили, що для навчання у виші в нас грошей немає, але я на них не ображалася, вони виховали мене добре й правильно. Тому я сама обрала вчитися в технікумі поблизу, щоб легко можна було добиратися додому кожні вихідні. Так я могла й батькам допомагати, і недалеко від рідного дому була.

Кожного разу я приїжджала додому із задоволенням. Щоразу я допомагала матері й батьку, як могла, і на вечірки ходила.

До мене залицялися хлопці, і не один. Та всіх наших місцевих я знала, як облуплених, знала й хто чого вартий. Хлопці казали, що я гарна та вередлива, і так до скону віку сама залишуся, як буду всі залицяння відхиляти.

Та невдовзі в мене з’явився хлопець. Ми разом навчалися. Микола мені відразу сподобався. Він був високий та дуже гарний. За ним упадали майже всі дівчата з нашого курсу. Тому коли він мене вперше запросив на каву, я навіть не повірила. Згодом я помітила, що він дійсно щиро цікавиться мною, і відповіла йому взаємністю.

Звичайно, батьки помітили, що моя поведінка трохи змінилася. Приїжджаючи додому, я більше не ходила гуляти, проводила більше часу з батьками, і навіть відмовляла подружкам, коли ті звали кудись. Згодом батьки почали жартувати, що в мене з’явився «міський» залицяльник. Та це було не зовсім так: Микола був із сусіднього села. Та я не хотіла про нього розповідати ні подружкам, ні батькам, доки не впевнилася, що він дійсно хоче серйозних стосунків.

Ми ходили на побачення: і в кіно, і в кафе, і навіть до іншого міста в театр їздили. Я була на сьомому небі від щастя. Микола дарував мені квіти, цукерки, шоколадки ледве не кожного дня. Щоранку він приносив мені в аудиторію мою улюблену каву. Це були просто ідеальні стосунки.

Невдовзі я розповіла про Миколу батькам, вони відразу «охрестили» його моїм нареченим, та я пояснила, що ми зустрічаємося всього декілька місяців, і що про серйозність стосунків поки говорити зарано. Та я й сама хотіла, щоб усе завершилося весіллям, вважала, що це моя доля, і мовчати більше не могла, адже хіба ж можна втримати в собі стільки щастя.

Через півроку Микола запросив мене в улюблене кафе. Ми насолоджувалися кавою та десертами. Коля відійшов на декілька хвилин, а повернувся з великим букетом троянд, у якому була коробочка у формі серця. Звичайно, в коробочці була обручка. Я землі під собою не чула від щастя. Звичайно, я погодилася.

Уже на вихідні я поїхала додому й повідомила батькам приємну новину. Наступного дня Микола приїхав, щоб познайомитися з ними. Я дуже хвилювалася, адже переживала, щоб мій коханий сподобався батькам, це для мене було дуже важливо.

Знайомство пройшло добре. Микола був не скованим, привітним та доброзичливим. Батьки це побачили й оцінили. Вони сказали мені, що в мене гарний наречений.

Ще через декілька днів ми навідалися до його батьків, адже за цей час я також не встигла з ними познайомитися. Я дуже переживала, навіть моторошно було, бо Микола розповідав, що в нього батьки дуже суворі. Та виявилося, що це дуже привітні та милі люди. Мама Миколи сказала, що наречений багато їм розповідав про мене, і що саме так вони мене й уявляли. Вона також сказала, по секрету, що Микола мене дуже кохає, тож вона щаслива за нас. Після таких слів я відчувала себе ще щасливішою.

Ми почали підготовку до весілля. Вирішили, що влаштуємо традиційне українське свято, як то кажуть, «на все село». Батьки Колі були заможними, вони мали великий будинок та двір. У їхньому селі не було великого кафе чи ресторану, тож вирішили святкувати прямо на подвір’ї Миколиного будинку. Приготування йшли декілька місяців, адже треба було вибрати гарне вбрання, прикраси, поставити шатро.

Мої батьки також допомагали. Вони швидко знайшли спільну мову з батьками Миколи. Я не вірила, що все може бути так просто й легко, не вірила, що мені дістається стільки щастя. Як виявилося, недарма.

У день весілля я дуже хвилювалася, та пройшло все просто ідеально. Після розпису ми відправилися до Миколи додому. Там усе вже було приготовано. Почалося святкування. Настав час першого танцю. І тут це сталося…

Прямо в розпал весілля до нас підійшла молода дівчина з немовлям на руках! Виявилося, що то дитина мого нареченого!

Дівчина сказала, що нещодавно народила сина від мого Миколи, що він намагався відкупитися від неї грошима, не хотів визнавати дитину, сказала, що подає на суд… Я все це слухала й просто не вірила своїм вухам. Я думала, що дівчина помилилася, сподівалася на це…

Та Микола не виправдовувався, не сказав, що не знає цієї дівчини, не говорив, що це помилка, а стояв опустивши очі додолу. Я запитала його, чи все це правда, і він відповів, що так. Я не витримала й просто втекла з власного весілля. Я навіть не пам’ятаю, як потрапила додому, як знімала весільну сукню…

Наступного дня я попросила маму зателефонувати родичам з Дніпра. Я перевелася в інший технікум та переїхала в місто. З того часу в рідному селі я не була. Як склалася доля Миколи, я не знаю. Батьки мені не розповідали нічого про нього, а я не питала.

Зараз у мене є інший хлопець. Добрий та порядний. Шлюб з Миколою я анулювала, як тільки прийшла в себе. Тепер я намагаюся вистроїти щирі стосунки, засновані на повній довірі.

 

Реклама

Також цiкаво:

Close