Все це сталось, коли ще люди середнього достатку полюбляли їздити у державні санаторії. Нічого незвичного, як завжди, не відбувалося, було сумно, нудно, й лише санаторієм ширилися чутки.
Головною чуткою цього дня була звістка про приїзд академіка. Весь санаторій стояв на вухах, коли під’їхала машина і з неї вийшов солідний та симпатичний чоловік поважного віку. Дехто навіть у вікно виглядав, а ті, що не соромилися, то давно вийшли на вулицю, щоб погледіти на «новенького».
Виявилось, що приїхав він не сам, бо слідом за ним вийшла маленька й непомітна жінка, його дружина. Вони удвох приїхали, щоб поправити своє здоров’я та відпочити.
Було зрозуміла, що з дружиною академіку дуже пощастило. Вона постійно про нього турбувалась й все бігала навколо нього, а він лише позіхав й з дивною втомою приймав всі її старання.
За столом вони сиділи з Люсею, що вже встигла прославитися красою й дуже великим бюстом. Вона зрозуміла, що академіку набридла його старенька й вирішила, що це саме її шанс забезпечити собі хороше майбутнє, тому й почала діяти.
Вона була не з дурних, тому й робила все поступово, ніхто й подумати не міг, що у неї план якийсь є. А потім їх все частіше почали бачити разом, то вони гуляють, то на лавочці щось обговорюють, то він її міцно обіймає. Все ставало надто очевидним і його «сіра мишка» не витерпіла цього й напряму пішла до Люсі з запитанням, навіщо вона руйнує чуже щастя.
Люся ж почала розповідати, що справжнє щастя чоловік знайде лише з нею, бо у них любов, а вона нічого не розуміє.
– Та що ви про нього знаєте? Ви хоч знаєте, що йому догляд потрібний, чи думаєте, що ви будете коханцями, а за ним я буду приглядати?
Люся лише посміялась з дружини й повідомила, що за його зарплату академіка можна спокійно найняти якусь доглядальницю, це не складе проблеми.
Наступні кілька хвилин дружина голосно сміялась, а потім повідомила Люсі, що академік – це вона, а її чоловік без неї голий та босий.