Приховувала від мами її онучку, бо соромилась!

Чомусь все своє життя я була переконана, що різні погані життєві ситуації можуть статися у нещасливих сім’ях, або деінде, але не тут і не з моєю родиною.

Це сталось у далекому 2000 році. Тоді моя мама вирішила поїхати у Німеччину, бо грошей жити у столиці нам не вистачало, хоча двокімнатна квартира була наша і ми її не орендували. Тоді мені було тільки 18 і я навчалась на другому курсі педагогічного університету. Навчалась я не на відмінно, але була четвірочницею й отримувала яку-не-яку, але стипендію. До того ж, мама щомісяця присилала мені пристойну суму грошей, щоб я не голодувала. А перед Новим роком, як подарунок, навіть надіслала мобільний телефон, щоб ми змогли зв’язатися, як тільки нам це знадобилося б.

Попри те, що вчилась я добре та погуляти я також любила. Моє соціальне життя було у рази цікавіше, ніж навчання. Танці, клуби, нові знайомства, залицяння незнайомих хлопців. Ця частина мого життя була дуже яскравою, тому нерідко після цих ночей, я не йшла на пари, бо хотіла спати.

Так минув цілий рік життя. Уже й закінчувався навчальний рік, як мама почала наполягати на моєму переїзді до неї у Німеччину. Я зовсім не хотіла покидати рідний дім та друзів, яких мала. Через тиждень, я відчула, що з моїм організмом щось відбувається і згадала розповіді подруг про симптоми вагітності. У мене все збігалось, тому я негайно відправилась у лікарню, надіючись розвіяти свої страхи.

Але вони тільки підтвердилися.  Найстрашнішим було те, що уже був другий місяць і саме у той час, коли я могла завагітніти у мене було троє різних хлопців. Ось така дилема вийшла з пошуком батька дитини.

Але хвилювалась я тільки через те, що не знала, чи народжувати, чи робити аборт. І поки я розв’язувала це питання – другий варіант відпав сам собою.

Я вирішила приховати це від мами, чого б мені це не вартувало.

Через 7 місяців на світ появилась Ангеліна. Мама й досі не знала, що у неї є внучка, а ті гроші, що я витрачала раніше на клуби та відпочинок тепер пішли на няню для маленької донечки.

Тим часом, моя мама говорила про свій швидкий приїзд додому. На моє щастя, у неї виникали ще якісь справи у Німеччині, що затримували її.

Ангеліна росла й няня почала повідомляти про те, що дитині потрібно гуляти. Звичайно, я не могла гуляти з нею, щоб сусіди цього не побачили, а я не хотіла зайвих питань та розмов, тому й домовилась з нянею, що вона забере її до себе додому й там доглядатиме. На це потрібно було великі гроші, тому я попросила у мами вислати цього місяця ще більше грошей. Вона здивувалась, але зробила це.

Минув рік. Я двічі на тиждень навідувала свою донечку, доки не дізналась, що моя няня більше не зможе її виховувати, бо незабаром сама стане мамою. Тоді я й вирішила відправитися до її батька. На той момент, мені уже вдалось вияснити, хто ним був і, навіть, де він проживав. Тому я відправилась просто до його дому.

Там мене зустріла літня жінка з щирою усмішкою. Я її все розповіла і вона довгий час не могла повірити, що у неї є онучка, але все одно прийняла її та почала гратися з нею. Я попросила її залишити дитину у себе на певний час, а я їм поки допоможу матеріально. Таким чином, моє таємне життя, де я навідувала доньку двічі на тиждень продовжилось.

Коли мама повернулась додому, то була не дуже щаслива. Першим її питанням стало: «Де ти діла дитину? Мені все розповіли! Сусіди бачили тебе вагітною, потім чули дитячий плач, а тепер її тут не має? Де дитина?».

Звичайно, все не могло бути ідеально й сусіди, що всюди мають очі та вуха щось та й дізналися і від власного не знання почали про це запитувати у мами, що щойно приїхала.

Не було сенсу щось приховувати чи вигадувати, тому я її чесно розповіла, як все було. Тоді ми відправились до моєї донечки та «свекрухи» додому. Дві бабці довго знайомилися, плакали й навіть обіймалися і внучку одна одній передавали, як дорогоцінний скарб.

Тоді я й забрала донечку до себе та взяла в університеті академвідпустку. З батьком донечки я відновила спілкування й зараз ми живемо разом у мене дома та виховуємо Ангеліну. Моя свекруха приїжджає часто у гості, щоб допомогти нам, доки мама на рік відправилась у Німеччину, щоб заробити Ангеліні на життя трохи грошей.