Приховував від мене другу картку з “цікавим” рахунком!

Уже вісімнадцять років я одружена та ділю все зі своїм чоловіком та донькою, у тому числі й гроші. Ще перед одруженням ми з чоловіком обговорювали фінанси та вирішили, що будемо все зароблене складати у сімейний бюджет, і на ті гроші жити та купувати все потрібне для нас та доньки. І кожного з нас це влаштовувало, але недавно все змінилось.

Кілька років тому фірма чоловіка вийшла на новий рівень, тому тепер вони отримували гроші на картку, кожен на свою, все прозоро, а я продовжувала отримувати «у конвертику», тому що працювала у комерційній установі. Відразу як з’явилась картка, ми вирішили, що через неї будемо оплачувати комунальні послуги та інші рахунки, тому що так набагато простіше й економніше по часу, а інші гроші він зніме і витрачатиме на покупки продуктів чи ще чогось. Місто у нас дуже маленьке, тому картки приймають не всюди. Звісно, окурім витрат, ми з чоловіком трохи й відкладали: для доньки, на відпустку чи на непередбачені витрати. Для цього у нас був спеціальний рахунок у банку, щоб гроші не просто лежали, а ще й отримувати від них якийсь відсоток. Жили ми досить добре.

Лише останні два роки стало важче, тому що донька закінчує школу, і щоб добре скласти іспити, відвідує репетиторів, а вони коштують не малі гроші. Ще й окрім цього, ціни на все зросли, а наші з чоловіком зарплати залишилися на тому ж рівні. От тоді ми й припинили відкладати гроші, вже не було чого, один раз навіть брали з відкладеного, бо вже не було чого дома їсти. Потім у мене й чоловіка лише зарплата зменшилась, почали на всьому економити, донька навіть до репетиторів припинила ходити, а я почала підробітки шукати. За мною і чоловік почав хвилюватися, що ми так погано живемо і теж старався собі щось ще знайти, хоча я і була проти цього, у нього серце дуже слабке, йому відпочивати більше потрібно, та й всіх грошей світу ми все одно заробити не могли.

Минулої осені наша донька вступила у столицю, самостійно, то так хотіла нам допомогти, що на вихідних офіціанткою працювала, а отриманого їй вистачало, щоб одяг собі купити і косметики, ми лише на їжу їй гроші давали, на житло та купили хороший ноутбук, щоб навчатися легше стало.

Звісно, ми з чоловіком переживали не найкращий період, нічого зайвого собі не дозволяли, навіть у кіно рідко ходили, чи у кафе, хоча і розуміли, що ми ще молоді, щоб отак себе закривати у чотирьох стінах.

І ось місяць тому ми з чоловіком платили за квартиру, точніше він платив, а я неподалік речі прасувала. Після цього він відправився у душ, а я відкрила ноутбук і хотіла серіал якийсь включити, натиснула на вкладку, а там відразу відкрився сайт банку і чоловікові картки. Тут то у мене очі й округлилися. У нього було дві картки. Одна звичайна з якоюсь тисячею гривень, а на другій уже було більше ніж 300 тисяч! Ви тільки уявіть собі! Я стала чекати чоловіка з душу і думати про те, як він з нами підло вчинив. Я на двох роботах працюю, донька кожних вихідних бігає, людей обслуговує, аби свою копійку мати й у нас не просити, а він тут таємно гроші відкладає…

– Я випадково побачила твою картку з 300 тисячами гривень, не хочеш нічого пояснити? Звідки у тебе такі гроші й чому ти так довго їх приховував, поки ми з донькою постійно працювали й на всьому економили?

Чоловік почав якісь дрібниці говорити, червонів, трусився, а я більше не хотіла і дивитися на нього. Не могла повірити, що з таким чоловіком я прожила половину свого життя. І як я лише раніше не зрозуміла, хто він насправді?

А ви як вважаєте? Це нормально приховувати таке від сім’ї?