У 45 років вийшла заміж та народила мені сестричку!

«5 років шлюбу і жахливе розлучання спіткало мою маму у 44 роки. Так вийшло, що батько знайшов собі нову жінку і мама, у пориві забути про нього, вирішила їхати у нове місто, а я, як її єдина донька та підтримка, вирушила за нею, і вже там, на новій роботі, у мами зав’язалися відносити з колегою…

Коли я вперше, через пів року, дізналась про мамину вагітність, то не могла приховати своєї злості на неї: «Ти взагалі думаєш про себе? У тебе й так багато проблем зі здоров’ям! Тобі вже 45, а твоєму залицяльнику 50, ти думаєш, що якщо раптом з тобою щось станеться він зможе самостійно виховати дитину? Ні, не зможе. Всі турботи про ВАШУ дитину ляжуть на МОЇ плечі!».

Маму це сильно образило і вона попросила виїхати з її квартири. Насправді я не хотіла її ображати, але у своїх словах я ні краплі не збрехала. Я людина сучасна й розумію, що родити зараз і у 50 нормально, але коли у тебе не має серйозних проблем зі здоров’ям!

Я переїхала назад у батьківський дім, але дуже б хотіла повернутися до мами, бо вже сильно сумую. На жаль, престижної роботи я ще там не знайшла, тому мені не було б за що оплачувати самостійно оренду квартири. Я намагалась помиритися з мамою й донести, що не хотіла її образити та не маю нічого проти братика чи сестрички, але схоже її образа така сильна, що навіть по її голосу відчутно, що вона не хоче мене бачити.

Загалом, після одруження вона якось змінилась. Не скажу, що у гіршу сторону, але вона постійно намагається віддалитися від мене. Навіть коли її зателефонував тато, щоб попросити її бути до мене більш лояльною, то вона перекрутила мої слова та сказала, що я хочу її смерті, бо переконана, що її організм не витримає. Я не могла повірити у сказане нею, бо всього лиш хвилювалася за стан її здоров’я.

Минуло 3 роки з моменту, як мама народила мені сестричку й припинила будь-яке спілкування зі мною. Я не вважаю себе винною, тому що всі мої слова були правдою та висловленням переживання про стан її здоров’я, я неодноразово вибачалася, а якщо вона вважає, що цього мало, то я не знаю, що мені зробити ще…

Як ви думаєте, які кроки потрібно зробити дочці, щоб мама її пробачила?