Присвятила доньці усе своє життя. А тепер вона навіть на Святвечір не приїжджає, у л1карні мене не відвідала. Їй набридають мої старечі розмови. Я їй необхідна лише тоді, коли вона потребує допомоги

«У мене єдина донька Люба. Я їй присвятила все своє життя. З чоловіком ми р0злучилися давно. Проте і він не обділяв її увагою ніколи. Забирав її до себе, допомагав фінансово. Я все робила, щоб Любонька нічого не потребувала. Віддавала усю свою любов та піклування. Навіть заміж більше не вийшла, щоб донька себе нещасн0ю не відчувала.

У Люби завжди був гарний одяг, вона мала речі, яких не було у її однолітків у той час. Потім я вивчила доньку у престижному університеті.

Коли Любов виходила заміж, таке весілля їй влаштувала! Народила доньку вона – я всіляко їй допомагала. Онучку до себе часто забирала, доглядала за нею, щоб донька могла відпочити.

Зять у мене хороший трапився. На двох роботах працював, щоб забезпечувати свою сім’ю. Та Люба на нього постійно скаржилася, мовляв, він обділяє її увагою і ніколи не допомагає. А коли ж йому те робити, якщо він на роботі постійно? Просто моя донька не знає, як жінки у сім’ях живуть і які бувають чоловіки.

Коли донька вийшла на роботу, а онучка хворіла, лікарняні я брала та доглядала за Настусею. Намагалася зробити усе, щоб донька щаслива була. Грошима завжди допомагала.

А тепер Настуся виросла, і мої послуги вже не актуальні. Люба геть забула про мене. Вона рідко до мене телефонує. Навіть на Святвечір не приїжджає. Було таке – наготувала я стіл, цілий день біля плити простояла, діток чекала. А вони не приїхали. Ніколи їм було.

Нещодавно я потрапила у лікарню. А вона навіть слухавку не взяла, коли я телефонувала. Так було декілька разів. За мною доглядала санітарочка. Вона бігала за ліками в аптеку, годувала мене, мов маленьку, з ложечки. А донька навіть не знала, що я хворію.

Зателефонувала вона мені аж через два місяці. Я вже виписалася і вдома була. Мені було дуже болісно і образливо! Мені її допомога знадобилася, а вона на це навіть не відреагувала. Я теж слухавку не взяла тоді.

Потім донька намагалася ще до мене додзвонитися. Я не відповіла. Вона прислала мені повідомлення з текстом: «Мамо, за допомогу дякую!». Вона навіть не подумала, чи, можливо, щось трапилося зі мною? Лише думала про свою користь. Напевно, знову гроші знадобилися.

Мені дуже прикро через це. Я ж все життя для неї старалася, а тоді коли вона мені потрібна, донька навіть говорити зі мною не хоче. Колись так і сказала, що їй набридли мої старечі розмови.

Напевно, буду пенсію відкладати. А потім поїду жити до будинку престарілих. Якщо я  своїй рідній доньці не потрібна, можливо, хоч там за мною на старості років доглянуть?!»

Так розмірковувала і плакалася на своє життя моя сусідка – тітка Валентина. Мені її так шкода стало. Як це так? Присвятила доньці життя, а тепер, коли немічна і квола стала, не потрібна вже? Святвечір – це родинне свято. Наближається вже… А рідна дочка не може приїхати хоч на годинку відвідати свою маму у такий день?

Не забувайте своїх рідних, вони ж так потребують нашої любові та уваги! Обов’язково відвідайте їх на Різдво, подаруйте свою турботу!