Довго творець стукав у спробах таки почути свого робітника. Достукатися він до нього ніяк не міг, бо сам працював на сьомому поверсі, а працівник десь знизу, тому вирішив спробувати інший спосіб.
Він вирішив привернути увагу робітника монетами. Полетіла перша, а за нею друга та третя. Але робітник лише поклав їх у кишеню, навіть не поглянув у гору, щоб побачити причину свого багатства.
Творець продовжував кидати по одній монеті, але реакція робітника ніяк не змінювалась, мов йому щодня падають монети згори. Тривало це доти, доки одна з монет не зачепила краєчок носа працівника. Але й тоді він лише оглянувся навколо, поклав монету до кишені та продовжив працювати.
Творець припинив спроби достукатися до працівника монетами й взяв у руки камінь, влучив ним у голову нижнього. Тоді той нарешті спромігся підняти голову і побачити майстра.
Знаєте, що насправді це нагадує? Наше спілкування з Богом. Він довго намагається достукатися до нас з допомогою приємних речей, але ми ігноруємо це, спираємо все на власне везіння та «досягнення» і робимо це аж до того моменту, доки камінець не влучить нам у голову, тобто доки з нами не станеться щось неприємне.
Цю притчу я написала не просто так. А з метою нагадати кожному з нас, що спілкуватися та дякувати Богові потрібно постійно, а не чекати на горе, щоб потім прохати у нього помилування….
Що ви думаєте про це?
