“Привчати до “прекрасного” потрібно змалечку”, – впевнено переконувала бабуся

У народі кажуть, що все в житті буває вперше. Так от, чесно кажучи, була вперше і, мабуть, востаннє вражена подією, що сталася на моїх очах. Якось мені довелося скористатися громадським транспортом, щоб доїхати на роботу. Звичайно, в цьому не було нічого дивного, адже всі люди це роблять. Але те, що я побачила, мене дійсно здивувало.

depositphotos.com

Перед очима маленький хлопчик, приблизно трирічного віку, змучений, втомлений, ще зовсім дитина. Сказати, що це – джентльмен, язик не повернеться. Звичайне ще дитя, яке пізнає світ і переміщається транспортом, як мільйони людей. Так от, бабуся, що супроводжувала хлопчика, забороняла йому присісти на пасажирське місце. «Ти ж майбутній мужчина», – говорила вона йому. Та пасажири були вражені.
Піднявши очі я побачила, як вагітна жінка звільнила своє місце заради цього хлопчика. Як майбутній матері, їй стало шкода дитяти. Але навіть після цього бабуся, нахмуривши брови, наказала малому встати і не сперечатися з нею. Пасажири знову дивувалися. Усім було шкода хлопчика, окрім бабусі. Жінки і навіть старенькі дідусі співчували дитині й пропонували присісти. Але жінку неможливо було переконати.

«Дякую, не варто. Останнім часом чоловіки забули, як потрібно поводитися з жінками, тому що їх з раннього дитинства плекають, леліють і залюблюють. Тому нехай вже привчається бути ввічливим». Люди й тепер не могли зрозуміти побаченого. Одні тихенько посміювалися, інші щось бурмотіли собі під ніс, а треті тихесенько спостерігали за розвитком подій, як і я. Враз якась молода дівчина посадила хлопча на коліна. Але бабуся швидко бурхливо зреагувала, змусивши дитину знову встати.
Далі чулися мені голоси. Хтось засуджував конструктивну бабусю. Хтось обговорював інші подібні історії, комусь взагалі було байдуже це все. Звичайно, було цікаво поспостерігати за тим, що ж буде далі, але я дісталася пункту призначення. Я вийшла, але, певно, розмови не вщухали.

nhero.ru

Протягом робочого дня я ніяк не могла не згадувати цю ситуацію. Перед очима і те хлоп’ятко, що ще мало розуміє світ, і старенька сувора бабуся, яка наче б то ображена долею, і ті крики й коментарі. Ніщо не давало мені зосередитися.
І тут у моїй голові відбулося роздвоєння думок. З одного боку мені стало жаль цю малу дитину, а з іншого, він же не настільки втомлений, як хто-небудь із старших. Йому навіть цікавіше пройтися по вагону трамваю, побачити щось незнане. Згадала, як будучи малою я , дівчинка, завжди поступалася місцем у транспорті старшим людям, чи вагітним жінкам. І в цьому не було нічого дивного. Совість просто не дозволяла зробити інакше. А хлопчики взагалі були прикладом.

Тільки от хто встановлює і закладає ці правила в дитячі душі? З якого віку потрібно їх виконувати? Адже раніше все відбувалося само собою. Що змінилося зараз в культурі поведінки? Чому люди озлобилися?
Я загубилася в сучасному світогляді. Чому світ перевернувся? Дорослі чоловіки не поступаються місцем жінкам чи дівчатам. І не вважають це проблемою, їм зовсім не соромно. Жінки не роблять їм зауважень, тому що все марно. Підлітки зосереджено сидять на пасажирських місцях, замріяно втупившись в телефон, листаючи стрічки соціальних мереж та слухаючи музику в навушниках… А тут маленький хлопчик, якого так суворо виховує бабуся.

Як думаєте, чи правильно вона вчинила? Чи варто так суворо виховувати дітей? І як би вчинили саме ви? Що потрібно змінити у вихованні сучасного покоління дітей?

Оцініть статтю
ZigZag
“Привчати до “прекрасного” потрібно змалечку”, – впевнено переконувала бабуся