ЖИТТЯ

— Привіт, дорога сестричко! Зустрічай гостей! Сестра попрямувала до нашої вітальні, тримаючи в одній руці валізу, а в іншій — дитину. — Марічку потрібно буде у вас прописати, щоб згодом дали місце в садочку.

— Ну й хороша у вас квартира. Я от хочу таку придбати своїй Оксані. А яка щомісячна оплата? — запитала тітка Галина, уважно розглядаючи наше нове житло.
— Брали в кредит на 4 роки. Але надіємося виплатити раніше, — відповіла я.
— Значить не такі ви вже бідні, якщо на квартиру гроші маєте, — із заздрістю мовила тітка.
— Ні, ми не такі заможні, як ви собі уявляєте. Ми небагаті, — відповіла я.
Не треба було говорити рідним про нашу покупку, — подумала я, випровадивши за двері вже п’ятого родича за цей тиждень.
— Коли орендували, рідні про нас і не згадували, — сказав мій чоловік.
— Це моя мама розповіла родині про квартиру, — відповіла я, важко зітхнувши.

Увечері в наші двері знову подзвонили.
Привіт, дорога сестричко! Зустрічай гостей!
Сестра попрямувала до нашої вітальні, тримаючи в одній руці валізу, а в іншій – дитину.
— Марічку потрібно буде у вас прописати, щоб згодом дали місце в садочку.
— Та й мені б прописка не завадила. Може нормальна робота знайдеться. Не хвилюйся, сестро, ми не довго гостюватимемо.
— Пів року-рік поки не адаптуємося! На, тримай свою племінницю! — і вона дала мені в руки Марічку.
— А ти чого не попередила про свій приїзд?! — здивовано поцікавилася я.
— Ще б пак! Якби я тебе не знала! Ти сто відмовок знайдеш. А де ж нам ще зупинитись?

Чоловік з голови до ніг провів мою сестру поглядом та глянув на її валізу. Він важко зітхнув, а потім обернувся і пішов в іншу кімнату.
— Сестро, завтра нічого не плануй, посидиш з Марічкою. А я тим часом піду прогуляюся містом. І грошенята мені б не завадили, а то я останні заощадження витягла, щоб сюди приїхати. Тільки матір розповіла мені про твій переїзд, я одразу збагнула — ось мій шанс нове життя. Знайду чоловіка з житлом. Марічка з вами поживе за той час. Одразу доньку показувати не буду, а то ще втече від мене. Зате після весілля вже нікуди не дінеться, — почала сміятися сестра, виставивши криві зуби.

Реклама

Тоді я зробила спробу пояснити сестрі своє ставлення до її приїзду.
— А те, що в нас немає місця, тебе не хвилює? Наталю, про такі важливі рішення потрібно наперед попереджати. Ми ходимо на роботу, тож няньчити вас ніхто не буде. Хочеться пожити удвох. Ми роками бігали по орендованих квартирах, терпіли чужим людям, — я делікатно спробувала пояснити все сестрі.
— Так це ви жили з чужими, а ми свої, — втішилася Наталя, відкривши двері нашого холодильника, — Марійко, банан будеш? О, а тут у нас ще і тістечка є? До речі, — продовжувала своє Наталя, смакуючи тістечком, — кажеш, місця немає ? Ми в одній кімнаті непогано помістимося. А Марічці моїй придбаєте ліжко. Так що все буде добре.
— Сестро, слухай сюди. Ви з Марічкою не житимете разом з нами. Дякую за твій візит, приємно було тебе побачити, але ми все-таки хочемо жити тільки удвох.
— Ох, яка горда стала! Придбала квартиру — і про рідню забула! Невже ми для тебе нічого не означаємо?! — з обуренням мовила сестра.
— Ти диви на неї! Мені що, розповісти твоєму чоловікові, що ти в селі витворяєш, коли без нього до батьків приїжджаєш?!
— Ти з розуму зійшла?! — від слів Наталі мені аж мову відняло.
— Іване, ходи-но сюди. Жінка твоя — не та, за кого себе видає! Краще мене в дружини бери! Я тобі буду вірною, а вона нехай йде під три чорти!

Тоді чоловік взяв Наталю за руку та виштовхав її за двері. Після чого виніс за нею речі та дитину, і зачинив двері. Сестра ще довго кричала під нашими дверима. А зрозумівши, що нам байдуже, вона пішла.
Наступного дня зранку до мене подзвонила мати, вона звинуватила мене в невдячності. Сказала, що більше в мене немає рідних. Ось так ми придбали житло, а натомість втратили рідню.

 

Реклама

Також цiкаво:

Close