Тиждень майже закінчувався. У селі роботи завжди всім вистачає, а особливо, якщо весна. Вдень Ніна Петрівна посадила картопельку, а ввечері покликала сусідку на чашку чаю. У хату завітав Сергій, а під руку привів невістку Аню.
– Здоровенькі були, матінко! – сказав Сергій.
– Добрий вечір! Ану ж бо, сідайте, зараз буду пригощати вас вареничками з вишнею.
Усі разом повечеряли, на останок мама склала пакунок дітям, і вони пішли додому.
– Сто відсотків, що в них буде дівчинка. Ти тільки глянь на животик, як кавунчик,- стверджувала їхня сусідка Рая. – Така вже гарна молодиця, але для сільського життя вона не створена. Ніно, бери все під свій контроль, привчай її якось до роботи. А то бідний Сергій все на своїх плечах несе. Вже й люди сміються.
Не до вподоби Аня була свекрусі, тому й бачилися рідко, аби не дратуватися лишній раз. Правда, син кожний день до Ніни заходив, сиділи говорили, помагав мамі, а вона його годувала. Аня замість того, щоб допомагати дочці, від першого шлюбу, вчити уроки, сиділа губи та вії фарбувала. А які нігті у неї були й на руках, і на ногах. У селі ще такого не бачили.
Завжди Сергій збирав дитину до школи, готував снідати. Якби не він, то не знаю, щоб було з дівчинкою. Вона полюбила вітчима, та й він її. Були, як рідні. Сергій заводив до школи Оленку та мчав на роботу. А тим часом Аня лежала на ліжку вдома та телевізор дивилася.
Одного ранку Аня, по дорозі до магазину, зустріла Ніну Петрівну та запитала, чи немає свіжого хліба.
– Ще не привезли. А вдома взагалі нема ні шматка? – запитала зі здивуванням свекруха.
– Та нема, якось я не розрахувала, — відповіла невістка.
– У селі хліб треба купувати із запасом. Ходімо до мене, я тобі дам трохи.
Зайшовши в хату, зразу було відчутно духмяний запах страв.
– А що це ви таке смачне готуєте? — запитала Аня.
– Та готуються голубці, а ви що на обід їсти будете?
– Нічого, я ж сама вдома. Дочка в школі, Сергій на роботі.
– Я більше приготую голубців, то хай Оленка прийде забере.
Настав вечір, Аня вирішила сама прийти та забрати голубці. А там вже були Сергій та Степан, вони сиділи говорили про своє. Ніна Петрівна запросила невістку за стіл, вона й сіла біля чоловіка та почала пхати своїх п’ять копійок в чоловічу розмову. Сергію це було не до вподоби, тому він спробував відправити дружину додому.
– Іди-но додому та натопи в будинку. Донька зараз прийде, а вдома холодно.
– Зараз повечеряю та й піду.
Ніна стояла та слухала це. Звісно, їй це не подобалося, бо як це так: дитина голодна, в хаті холодно, а невістка сидить собі, склавши руки. Та у своїй же голові жінка старалася виправдовувати невістку, бо все-таки вагітна.
По трохи гості почали розходитися.
Андрій теж піднявся зі столу, але тут же Аня наказала взяти йому голубці, які для них приготувала його мама.
– Візьмеш сама,- відповів Сергій, встав та вийшов.
– Чого це він? – розгублено сказала Аня.
– Та нічого, все добре. Їж, тобі не можна хвилюватися, — заспокоювала свекруха.
Наступного дня Сергій снідав у мами.
– Синку, може підеш бухгалтером на ферму, зарплата вище.
– Байдуже, яка зарплата. Все одно жінці буде мало. Уявляєш позамовляв з інтернет-магазинів різне обладування, щоб робити нігті. Заплатила шість тисяч. Та кому це треба в селі? За ці гроші можна було дров купити на цілу зиму та сидіти в теплі. А вона каже, що буде розвивати свій бізнес. Який бізнес, в селі?
– Ти ж бачив, що брав. От тепер терпи. Не забувай, що вона твою дитину під серцем носить.
– Не можу я більше так. Я маю вставати з самого рання, аби Оленку відвести до школи, а потім бігти на роботу. А вона спить, ніг не відчуваючи, до обіду. Навіть їсти нічого не зробить, через це в тебе їм. От, що мені з нею робити? Від неї ж ніякої користі.
Розмову підслухав дядько Василь.
– Десь на тижні, був зайшов до вас, тебе шукав, дивлюсь, а там Аня спить. Як то можна стільки багато спати та нічого не робити?
Поснідав Сергій та й відправився на роботу. В обід прийшла невістка до Ніни та каже:
– О це то я розтяпа, забула забрати вчора у вас голубці.
– А чого то ти так рано прийшла? Можливо, щось трапилося? – питає свекруха.
– Позичте шість тисяч. Хочу свій бізнес відкрити. Буду в селі жіночкам нігті робити. Як тільки зможу, так і поверну гроші.
– Вибач, але не дам я тобі грошей на такі дурниці.
Наступного ранку прибігає сусідка Рая до Ніни й розказує, що бачила, як її невістка автобусом у місто поїхала. Ніна подумала, що спутала. Але Рая переконала її, що ні, що точно вона. Тільки ж Аня ходить по селі в шубі.
Потім прийшов Сергій попросив дати їсти, бо Аня кудись попленталася, хата зачинена, а дитина скоро прийде, нічим годувати.
Ніна розповіла синові усе те, що донесла їй сусідка.
Буквально через пів години приїхала Аня та відразу пішла до свекрухи додому.
– Де ти була? У лікарню їздила? – запитав Сергій.
– На пошті була, забирала посилки, мені моя мама грошей позичила на бізнес.
– Іди їсти зроби, а то вже не пам’ятаю, коли останній раз в хаті їсти було що, — промовив злісно Сергій.
– Що кому, одне в голові, аби поїсти. Мій колишній чоловік жодного разу не заставляв… – не втримала язика за зубами Аня.
Вони пішли додому.
Ніна сіла на лавочці під хатою та каже:
– Важко буде синові. Не буде в них спокійного життя. Вже на голову йому вилізла, а скоро ніжки звісить.
– Та не те слово. Таку жінку, як Аня, важко витримати. І діточок шкода, — підтримала Рая.
