Донька геть про мене забула, я вже всі очі видивилася, а вона все не їде

Уже третій місяць, як донька обіцяє мене навідати, та я ж розумію, що все одно не приїде скоро. Вона навідується раз на пів року. Дуже мені важко від того, що я не потрібна нікому. Все життя працювали з чоловіком, щоб єдина кровинка ні в чому не мала нужди.

Коли донька вийшла заміж, то мого чоловіка вже не було. Я, щоб не заважати молодій сім’ї, переїхала жити в село, там мала будинок від батьків. Поки була молодша, ще їздила на роботу до міста. Тому часто бачила доньку й онуків, могла собі дозволити купувати їм подарунки, себе також не ображала.

Коли донька попросила приписати у себе в селі її та онуків, то я не була проти. Адже в місті зараз важко, дорого обходиться оплата комунальних послуг. Мені ж платити ні за що не потрібно, електрика в селі дешевше, вода своя з колодязя, а опалення дровами, я була навіть рада допомогти.

Та ситуація змінилася, коли я вийшла на пенсію. Грошей стало мало, щоб придбати собі на зиму машину дров, потрібно пів року економити. А субсидію оформити я не маю змоги, адже біля мене приписані донька й двоє онуків. У них же ситуація змінилася, зять добре розвинув свій бізнес, тож на оплату комунальних мають, але виписуватися не хочуть. Донька навіть ображається, каже, що субсидія зараз копійки, й мені не допоможе. Та для мене кожна копійка зараз важлива. Не дивлячись на вік, без діла не сиджу, то лікарські рослини збираю, то гриби, щоб продати.

От і зараз збираю ягоди шипшини, хоч вони й не дорогі та все ж на дрова треба наскладати. Рву ягоди, а в самої думки не веселі в голову лізуть. Адже віддавала останнє, думала матиму підтримку, а ні, не розуміє донька моїх проблем. Важко на душі…