Рідний тато пішов від нас, коли я була у другому класі. Досі пам’ятаю, як мама намагалась вмовити не покидати нас заради якоїсь молодої «вертихвістки»

– Рідний тато пішов від нас, коли я була у другому класі. Досі пам’ятаю, як мама намагалась вмовити не покидати нас заради якоїсь молодої «вертихвістки», але він тільки сильніше злився на неї. Це був останній раз, коли я його бачила. Єдиним нагадуванням, що він по собі залишив – це ті копійки, які щомісяця приходили на мій рахунок.

У той же момент пропала бабуся, його мама. Я хоч і дитиною була, але пам’ятаю, як ми їздили всією сім’єю до неї на дачу, як вона до нас у гості приїздила, як вона любила читати мені казки й розповідати історії з її життя, але це все зникло разом з татом. Після цього не було жодної листівки привітання з днем народження від неї, чи, хоча б, дзвінка.

– Вибач, я у цьому мало розуміюся, але як ти це пережила?

– Я навіть не знаю. Тоді мені здавалось, що все добре, але я була дитиною й не могла зрозуміти, як все насправді складно. На щастя, у мами велика дружня родина, що весь цей час нас підтримували й допомагали. Мама важко переживала те, що тато нас покинув і якби не її сестри й мама, то не знаю, чим би це все закінчилось.

Через кілька років моя мама зустріла хорошого чоловіка й одружилась вдруге. Я особливо не надіялась, що цей шлюб зможе змінити моє життя, але дядько Степан зумів стати мені батьком й хорошим другом. А оце, кілька місяців тому, з’явилась моя рідна бабуся. Точніше, вона зателефонувала мені.

– Ого, і що ж їй треба було? Невже усвідомила свою помилку?

– Не знаю, мабуть. Вона нічого про це не говорила, лише про те, як сильно за мною сумувала весь цей час, і як її хочеться, щоб я навідалась до неї, бо їй стає все гірше. Власне, я їй відразу відповіла, що не приїду. Я не бачила сенсу у тому, щоб їхати до людини, яка давно була мені чужою. Через кілька тижнів нам повідомили, що її не стало, й всі навколо наполягали, щоб я поїхала прощатися з нею. Але який сенс прощатися, якщо, мені здається, ми ніколи не буди рідними, або, навіть, знайомими людьми. Вона забула про мене на довгі двадцять років й раптом пригадала, я ж не хочу її пригадувати. Хіба воно мені потрібно?

А вам як здається, правильно вчинила моя подруга?